1
Сказав же й приповість їм про те, що треба по всяк час молитись, а не внивати,
2
глаголючи: Один суддя був у якомусь городї, й Бога не бояв ся, і чоловіка не соромив ся.
3
Вдовиця ж була одна у городї тім, і прийшла до него, кажучи: Помстись за мене над противником моїм.
4
І не хотїв довго, потім же каже в собі: Хоч і Бога не боюсь, і чоловіка не соромлюсь,
5
то, що докучає менї вдова ся, помщусь за неї, щоб, без перестану ходячи, не докучала менї.
6
Рече ж Господь: Слухайте, що суддя неправедний каже!
7
Бог же чи не помстив ся б за вибраних своїх, що голосять до Него день і ніч, хоч довго терпить про них?
8
Глаголю вам, що помстить ся за них незабаром.
Тільки ж Син чоловічий прийшовши, чи знайде віру на землї?
9
Сказав же й до инших, що вповали на себе, що вони праведні, та гордували другими, приповість сю:
10
Два чоловіки ввійшли в церкву помолитись: один Фарисей, а другий митник.
11
Фарисей, ставши, так у собі молив ся: Боже, дякую Тобі, що я не такий, як инші люде, здирщики, неправедні, перелюбні, або як оцей митник.
12
Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що придбаю.
13
А митник, оддалеки ставши, не хотїв і очей до неба звести, а бив у груди себе, кажучи: Боже, милостивий будь менї грішному.
14
Глаголю вам: пійшов сей до дому свого оправданий більш, нїж той;
бо кожен, хто несеть ся вгору, принизить ся;
хто ж принижуєть ся, пійде вгору.
15
Приносили ж Йому й дїтей, щоб до них приторкнувсь;
бачивши ж ученики, заказували їм.
16
Ісус же, покликавши їх, рече: Пустїть дїток приходити до мене й не боронїть їм;
таких бо царство Боже.
17
Істино глаголю вам: Хто не прийме царства Божого, як дитина, не ввійде в него.
18
І питав Його один старшина, кажучи: Учителю благий, що робивши життє вічнє наслїджу.
19
Рече ж йому Ісус: Чого мене звеш благим?
нїхто не благий, тільки один, Бог.
20
Заповідї знаєш: Не чини перелюбу, Не вбивай, Не кради, Не сьвідкуй криво, Поважай батька твого й матїр твою.
21
Він же каже: Се все хоронив я з малку мого.
22
Почувши ж се Ісус, рече йому: Ще одного тобі недостає: усе, що маєш, продай та й роздай убогим, і мати меш скарб на небі;
та й приходь, ійди слїдом за мною.
23
Він же, почувши се, став вельми сумний, був бо дуже багатий.
24
Побачивши ж його Ісус, що вельми сумний став, рече: Як тяжко багацтва маючи увійти в царство Боже!
25
Легше бо верблюдові кріз ушко голки пройти, нїж багатому в царство Боже ввійти.
26
Казали ж ті, що чули: То хто ж може спастись?
27
Він же рече: Неможливе у людей - можливе у Бога.
28
Каже ж Петр: Ось ми покинули все, та й пійшли слїдом за Тобою.
29
Він же рече їм: Істино, істино глаголю вам: Що нема нїкого, хто покинув господу, або родителїв, або братів, або жінку, або дїти задля царства Божого,
30
та й не приняв багато більше часу сього, а в віку будучому життє вічнє.
31
Узявши ж дванайцятьох, рече до них: Оце йдемо в Єрусалим, і станеть ся все, що написано через пророків, Синові чоловічому.
32
Буде бо виданий поганам, і насьміхати муть ся з Него, й зневажати муть Його, й плювати муть на Него,
33
і бивши убють Його;
а третього дня воскресне.
34
А вони нїчого того не зрозуміли;
й було слово се закрите від них, і не розуміли глаголаного.
35
Стало ся ж, як наближав ся до Ерихона, один слїпий сидїв при дорозї просячи;
36
чувши ж, що народ йде мимо, спитав, що б се було.
37
Сказали ж йому, що Ісус Назарянин іде мимо.
38
І покликнув, кажучи: Ісусе, сину Давидів, помилуй мене.
39
А ті, що йшли попереду, сварили на него, щоб мовчав;
він же ще більш кричав: Сину Давидів, помилуй мене.
40
Ставши ж Ісус, звелїв його привести до себе;
як же наближив ся він, спитав його,
41
глаголючи: Що хочеш, щоб зробив тобі?
Він же каже: Господи, щоб прозрів.
42
А Ісус рече йому: Прозри: віра твоя спасла тебе.
43
І зараз прозрів, та й пійшов слїдом за Ним, прославляючи Бога;
і ввесь народ, побачивши се, оддав хвалу Богові.