1
І сталось опісля, проходив Він городи й села, проповідуючи й благовіствуючи царство Боже;
а дванайцять з ним,
2
і деякі жінки, що були сцїлені од духів лихих і недуг: Мария, на прізвище Магдалина, що з неї сїм бісів вийшло,
3
і Йоанна, жінка Хузана, Іродового приставника, й Сусанна, й инших багато, що послугували Йому з добра свого.
4
Як же зійшлось багато народу та з усяких городів поприходили до Него, промовив приповістю:
5
Вийшов сїяч сїяти насїннє своє;
і, як він сїяв, инше впало край шляху;
й попритоптувано його, й птаство небесне пожерло його.
6
А инше впало на камінь;
і посходивши, посохло, бо не мало вогкости.
7
А инше впало між тернину;
й розвившись тернина з ним, поглушила його.
8
А инше впало на землю добру, й, зійшовши, дало овощ у сотеро.
Се промовивши, покликнув: Хто має уші слухати, нехай слухає.
9
Питали ж Його ученики Його, кажучи: Що се за приповість оця?
10
Він же рече: Вам дано знати тайни царства Божого, другим же в приповістях, щоб дивлячись не бачили, й слухаючи не розуміли.
11
Єсть же ся приповість: Насїннє, се слово Боже.
12
Ті, що край шляху, се, що слухають;
опісля ж приходить диявол, та й забирає слово з серця їх, щоб віруючи не спасли ся.
13
Що ж на каменї, се, що, вислухавши, з радістю приймають слово, та сї кореня не мають;
до часу вірують, а під час спокуси відпадають.
14
Що ж між тернину впало, се, ті, що вислухавши, відходять, і журбою, та багацтвом, та роскошами життя поглушені, не дають овощу.
15
Що ж у добрій землї, се ті, що, вислухавши слово, в серцї щирому й доброму держять, і дають овощ у терпінню.
16
Нїхто ж, засьвітивши сьвічку, не покрива її посудиною, або під ліжко її ставить;
тільки ж на сьвічнику ставлять, щоб входячі бачили сьвітло.
17
Нема бо нїчого тайного, що не виявить ся, і нїчого втаєного, що не взнаєть ся і на яв не вийде.
18
Вважайте оце, як слухаєте: хто бо має, дасть ся тому;
а хто не має, і що, здаєть ся, має, візьметь ся від него.
19
Прийшла ж тодї до Него мати й брати Його, та й не могли зійтись із Ним за народом.
20
І сповістили Його, кажучи: Мати Твоя та брати Твої стоять надворі: хочуть Тебе бачити.
21
Він же, озвавшись, рече до них: Мати моя та брати мої ті, хто слово Боже слухає і чинить його.
22
Стало ся ж одного дня, увійшов Він у човен, і ученики Його;
й рече до них: Попливемо на той бік озера.
І відчалили.
23
Як же плили, заснув Він;
і найшла буря вітряна на озеро, й заливало їх, і були вони в опасностї.
24
Приступивши ж розбудили Його, кажучи: Наставниче, наставниче, погибаємо!
Він же вставши, погрозив вітрові та буянню води;
й з'пинились, і настала тишина.
25
Рече ж їм: Де ж віра ваша?
Вони ж полякані дивувались, кажучи один до одного: Хто ж оце сей, що й вітрам повелїває, і водї, і слухають Його?
26
І переплили в землю Гадаринську, що по тім боцї Галилеї.
27
Як же вийшов Він на землю, зустрів Його один чоловік з города, що мав біса з давнього часу, й одежі не вдягав, і в хатї не пробував, тільки по гробах.
28
Побачивши ж Ісуса і закричавши, припав до Него, й голосом великим промовив: Що менї і Тобі, Ісусе, Сину Бога Вишнього?
благаю Тебе, щоб мене не мучив.
29
Повелїв бо духові нечистому вийти з чоловіка: почасту бо схоплював його;
й заковувано його в залїза та пута, й стережено;
й, розбиваючи окови, бував гнаний од біса в пустиню.
30
Питав же його Ісус, глаголючи: Яке тобі імя?
Він же каже: Легион;
бо бісів багато ввійшло в него.
31
І благали Його, щоб Він не велїв їм ійти в безодню.
32
Був же там великий гурт свиней, що пас ся на горі;
і благали Його, щоб дозволив їм в них увійти.
І дозволив їм.
33
Вийшовши ж біси з чоловіка, увійшли в свинї;
і кинув ся гурт із кручі в озеро, та й потонув.
34
Побачивши ж пастухи, що сталось, повтїкали, й, пійшовши, сповістили по городах і по селах.
35
Повиходили ж дивитись, що сталось, і прийшли до Ісуса, й знайшли сидячого чоловіка, що з него біси вийшли, одягненого й при розумі, в ногах у Ісуса, й злякались.
36
Сповістили ж їх і ті, що бачили, як спас ся біснуватий.
37
І благав Його ввесь народ околицї Гадаринської вийти від них, бо страх великий обняв їх;
Він же, ввійшовши в човен, вернув ся.
38
Благав же Його чоловік, з котрого вийшли біси, щоб бути з Ним;
відпустив же його Ісус, глаголючи:
39
Вернись до дому твого та розкажи, скільки зробив тобі Господь.
І пійшов він по всьому городу, проповідуючи, скільки зробив йому Ісус.
40
Стало ся ж, як вернувсь Ісус, прийняв Його народ: всї бо дожидали Його.
41
І ось прийшов чоловік, котрому ймя Яір (а сей був старшиною над школою), і, припавши до ніг Ісусові, благав Його, щоб увійшов у господу його.
42
Бо дочка єдина була в него лїт дванайцяти, і та вмирала.
Як же йшов Він, народ тиснув ся до Него;
43
і одна жінка, бувши в кровотічі років дванайцять, котра, на лїкарів витративши ввесь прожиток, не могла нї від кого вигоїтись,
44
і, приступивши ззаду, приторкнулась до краю одежі Його, й зараз перестала кровотіч її.
45
І рече Ісус: Хто приторкнув ся до мене?
Як же всї відпирались, сказав Петр і ті, що з Ним: Наставниче, народ товпить ся та тиснеть ся до Тебе, а Ти кажеш: Хто приторкнувсь до мене?
46
Ісус же рече: Приторкнув ся до мене хтось;
я бо чув, що сила вийшла з мене.
47
Бачивши ж жінка, що не втаїть ся, трясучись приступила й, припавши перед Ним, з якої причини приторкнулась до Него, сповістила Його перед усїм народом, і як одужала зараз.
48
Він же рече їй: Бодрись, дочко: віра твоя спасла тебе;
йди з упокоєм.
49
Ще Він промовляв, приходить один від шкільного старшини, кажучи Йому: Вмерла дочка твоя;
не труди учителя.
50
Ісус же, почувши, озвав ся до него, глаголючи: Не бій ся;
тільки віруй, то й спасеть ся.
51
Увійшовши ж у господу, не пустив увійти нїкого, тільки Петра, та Якова, та Йоана, та батька дитини й матїр.
52
Плакали ж усї й голосили по нїй;
Він же рече: Не плачте;
не вмерла, а спить.
53
І сьміялись вони з Него, знаючи, що вмерла.
54
Він же, випровадивши надвір усїх, і взявши за руку її, покликнув, глаголючи: Дївчинко, встань.
55
І вернув ся дух її, і встала зараз;
і звелїв їй дати їсти.
56
І дивувались родителї її;
Він же заповів їм нїкому не казати, що сталось.