1
Горе менї!
я стою оце, неначе по жнивах, мов у виноградї по зборах: анї ягодки, щоб з'їсти, анї иншого спілого плоду, якого душа бажає.
2
Позникали з землї милосердні, нема між людьми справедливих: всї засїдають, щоб кров пролити, брат на брата сїть заставляє.
3
На лихе у всїх готові руки без угаву;
князь дарів вимагає, і суддя судить за гостинцї, а вельможі виявляють без сорому ледачі забаги душі своєї і перекручують справу.
4
Лучший з них похожий на терен, а справедливий - ще гірший, нїж бодяччє в плотї.
Надходить день, заповіданий віщими твоїми;
й караючі навідання твої;
борзо прийде на них трівога.
5
Тодї годї буде діймати віри другові, тодї не звіряйсь приятелеві, ба й перед тою, що лежить на лонї твойму, стережи двері уст твоїх.
6
Тодї бо син зневажати ме батька, дочка повстане на матїр, невістка на свекруху, - ворогами стануть чоловікові домашні його.
7
Я ж буду споглядати до Господа, буду вповати на Бога рятунку мого: Бог мій почує мене.
8
О, не тїшся моїм горем, моя ворожице!
Хоч і впаду я, то знов устану;
хоч попаду в темряву, то Господь мене осьвітить.
9
Мушу гнїв Господень перетерпіти, - бо я согрішив перед ним -, доки не скінчить справу мою, не довершить суду надо мною;
а тодї він виведе мене на сьвітло, а я спізнаю справедливість його.
10
І побачить те ворожиця моя, й окриється стидом, за те, що договорювала менї: Де Господь, Бог твій?
І надивляться очі мої, як її будуть топтати, неначе ту грязь на улицях.
11
Коли ж прийде час відбудови мурів твоїх (Ерусалиме), - в той час скінчиться призначена кара.
12
Тодї прийдуть до тебе з Ассириї і з міст Египецьких, від самого Египту аж до ріки Ефрату, від моря до моря, й від гори до гори.
13
А їх земля стане пустинею за провини осадників її, за плоди їх учинків.
14
Ой паси ж нарід твій жезлом твоїм - вівцї наслїддя твого, що в лїсї самі блукають, паси їх на Кармель-горі;
так, нехай пасуться на Базанї й Галаадї, як се було в давнезні давна!
15
Як у виходї твойму з землї Египецької, явлю я йому знов предивні чудеса.
16
Побачать се невірні та й засоромляться, хоч вони такі могутні;
роти собі позатулюють руками, уші в них оглухнуть.
17
Землю лизати муть, наче гадюка;
наче полози, повиповзують із притулків своїх;
злякаються Господа, Бога нашого, та й тебе збояться.
18
О, хто такий Бог, як ти, що гріхи прощаєш, і не памятаєш проступків останкові наслїддя твого?
Нї, він не гнївається по віки, бо любить милосердуватись.
19
Так, він ізнов змилосердиться над нами, зотре беззаконність нашу.
Ти вкинеш у глибінь морську гріхи наші.
20
Ти явиш вірність твою Яковові, й милосердє Аврамові, яке, заклявшись, обіцяв єси отцям нашим у днях давних.