1
І почав їм приповістями промовляти: Виноградник насадив чоловік, і обгородив тином, і викопав винотоку, й збудував башту, й передав його виноградарям, тай відїхав.
2
І післав до виноградарів у пору слугу, щоб у виноградарів узяв овощу винограднього.
3
Вони ж, ухопивши його, били, та й відослали впорожнї.
4
І знов післав до них иншого слугу, та й на того кидаючи каміннєм, пробили йому голову, й відослали зневаженого.
5
І знов иншого післав, та й того вбили, й багато инших, одних побили, а других повбивали.
6
Ще ж одного сина мавши, любого свого, післав і його до них на останок, говорячи: Що посоромляться сина мого.
7
Виноградарі ж тиї казали між собою: Що се наслїдник;
ходїмо вбємо його, то й наше буде наслїдство.
8
І, взявши його, вбили, та й викинули геть із виноградника.
9
Що ж зробить пан виноградника?
Прийде та й вигубить виноградарів, і дасть виноградник иншим.
10
Чи й писання сього не читали: Камінь, що відкинули будівничі, сей став ся головою угла?
11
Від Господа стало ся се, й дивне в очах наших.
12
І шукали Його взяти, та лякались народу;
зрозуміли бо, що до них приповість сказав;
і зоставивши Його, пійшли.
13
І посилають до Него деяких Фарисеїв та Іродиян, щоб Його піймати словом.
14
Вони ж, прийшовши, кажуть Йому: Учителю, знаємо, що праведний єси, й не дбаєш нї про кого, бо не дивиш ся на лице людей, а на путь Божий правдою наставляєш.
Годить ся данину кесареві давати, чи нї?
Давати нам, чи не давати?
15
Він же, знаючи їх лицемірство, рече їм: Що мене спокушуєте?
Принесїть менї денария, щоб я бачив.
16
Вони ж принесли.
І рече їм: Чиє обличчє се й надпис?
Вони ж сказали Йому: Кесареве.
17
І озвавшись Ісус, рече їм: Оддайте кесареве кесареві, а Боже Богові.
І дивувались Йому.
18
І приходять Садукеї до Него, що кажуть: нема воскресення, та й питали Його, говорячи:
19
Учителю, Мойсей написав нам, що, як у кого брат умре та зоставить жінку, а дїтей не зоставить, дак щоб узяв брат його жінку його, й воскресив насїннє братові своєму.
20
Сїм оце братів було;
й перший узяв жінку, і вмираючи, не зоставив насїння;
21
і другий узяв її, та й він не зоставив насїння;
і третїй також так.
22
І брали її семеро, та й не зоставили насїння;
остання з усїх умерла й жінка.
23
Оце ж у воскресенню, як воскреснуть, которого з них буде жінка?
семеро бо мали її за жінку.
24
І озвавшись Ісус, рече їм: Чи не того ви помиляєтесь, що не знаєте писання, нї сили Божої?
25
Коли бо з мертвих устануть, то нї женять ся, нї віддають ся, а будуть як ангели на небесах.
26
Про мертвих же, що встають, хиба не читали в книзї Мойсейовій, як коло купини промовив до него Бог, глаголючи: Я Бог Авраамів, і Бог Ісааків, і Бог Яковів?
27
Не єсть Бог мертвих, а Бог живих.
Ви оце вельми помиляєтесь.
28
І пруступивши один з письменників, почувши їх перепитуваннє, і вбачаючи, що добре їм відповів, спитав Його: Котора перша з усїх заповідь?
29
Ісус же відказав йому: Що перша з усїх заповідей: Слухай, Ізраїлю: Господь Бог ваш, Господь один єсть;
30
і: Люби Господа Бога твого всїм серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю, і всією силою твоєю.
Оце перша заповідь.
31
А друга подібна, така: Люби ближнього твого як себе самого.
Більшої від сих иншої заповіди нема.
32
І каже Йому письменник: Добре, учителю;
правду промовив єси, що один єсть Бог, і нема иншого, тільки Він;
33
і що любити Його всїм серцем, і всією думкою, і всією душею, і всією силою, і любити ближнього, як себе самого, се більше нїж усї огняні жертви й посьвяти.
34
І вбачаючи Ісус, що він розумно відказав, рече йому: Не далеко єси від царства Божого.
І нїхто нїколи не важив ся Його питати.
35
І озвавшись Ісус, глаголав, навчаючи в церкві: Як се кажуть письменники, що Христос син Давидів?
36
Сам бо Давид промовив Духом сьвятим: "Рече Господь Господеві моєму: Сиди по правицї в мене, доки положу вороги твої підніжком ніг твоїх."
37
Сам оце ж Давид зве його Господем: звідкіля ж він син його?
І багато народу слухало Його любо.
38
І глаголав їм у науцї своїй: Остерегайтесь письменників, що люблять в шатах ходити, та витання на торгах,
39
та перші сїдалища по школах, та перші місця на бенкетах;
40
що жеруть доми удовиць, і задля виду довго молять ся.
Сї приймуть ще тяжчий осуд.
41
І сївши Ісус навпроти скарбони, дививсь, як народ кидає гроші в скарбону.
І многі заможні кидали по багато.
42
І прийшовши одна вдовиця вбога, вкинула дві лепти, чи то шеляг.
43
І прикликавши учеників своїх, рече їм: Істино глаголю вам: Що вдовиця ся вбога більш усїх укинула, що кидали в скарбону.
44
Усї бо з достатку свого кидали, ся ж з недостатку свого: все, що мала, вкинула, увесь прожиток свій.