1
Горе тобі, місто, повне крові й омани й убийства!
що в тобі грабежам і конця не видко!
2
Ось, у тобі чути лясканнє пуг, гуркотаннє обертаючих ся коліс, ржаннє коней, торохтїннє підскакуючого воза.
3
Летить кінниця, блискає меч, улискуються ратища;
лїку нема вже побитим, і купи трупів;
не видко конця трупам, все об трупи спотикається.
4
Се - за безконечне блудництво нетрібцї принадній, вправній в чаруваннї, що блудництвом своїм зводить народи, чарами своїми - племена.
5
От же я - на тебе, говорить Господь Саваот.
Закину на лице тобі подоли плаття твого, й покажу народам наготу твою й царствам твій сором.
6
І закидаю тебе всякою поганню, подам тебе в погорду, поставлю на посьміх.
7
І прийде до того, що всякий, хто тебе побачить, утече від тебе, й скаже: Збурена Ниневія!
Хто пожалує тебе?
де найти втїшителя тобі?
8
Хиба ж ти лучша за Но-Аммон, що розложився між ріками, обведений навкруги водою, що валом йому море й море за мур служить?
9
Етіопія й Египет із безлїччю люда підпирають його, Копти та Либії помагають йому;
10
Та й він буде переселений, пійде в неволю;
немовлята його лежати муть, порозбивані, на перехрестях усїх улиць;
знатними його будуть дїлитись, кидаючи жереб, а всїх вельмож його закують в кайдани.
11
А так і ти впєшся (карами) й будеш шукати притулку;
так і ти глядати меш сховища перед ворогом.
12
Всї замки твої похожі будуть на фиґовину з зрілими плодами;
струснуть їх, і вони впадуть у рот тим, що схочуть наїстись.
13
Ось, і нарід - мов жіноцтво в тебе: отвором отворяться ворота землї твоєї ворогам твоїм, і засови твої пожере огонь.
-
14
Черпай же воду на ввесь час облягу;
скріплюй замки в себе;
лїзь у грязиво й міси глину;
будуй піч і випалюй цеглу.
15
Та там таки й пожере тебе огонь, посїче меч, й поїсть тебе, мов та гусень, хоч би намножився гусенню, нагромадив люда, як сарани.
16
Більш у тебе купцїв, нїж зір на небі, стало;
та ся сарана розсїється-розлетиться хутко.
17
Князї твої, мов сарана, гетьмани - як рій мушки;
як похолодне, ховаються в щілинах мурів, а зійде сонце, - вони розлетїлись, і не будеш знати, де вони гнїздились.
18
Пастирі твої поснули, царю Ассирийський, а вельможі й собі куняють;
люде твої скрізь по горах розбіглись, і нїкому їх поскликати.
19
О, нема лїку на твою рану;
нїхто не загоїть її.
Хто про тебе перечує, заплеще в долонї;
над ким бо не тяготїла лютість твоя?