1
В місяцї Нисанї, на двайцятім року царя Артаксеркса, стояло перед ним вино.
І я взяв вино та подав цареві, і, здавалось, не був я смутний перед ним.
2
Але царь промовив до мене: Чого ти сумний на виду;
ти не слабий, сього не видко, а певно смуток на серцї?
Я злякався вельми,
3
І сказав цареві: Нехай живе царь по вік!
Як же не має бути смутним лице моє, коли город, місце гробовищ батьків моїх, стоїть опустошене, й ворота його попалені огнем!
4
І сказав царь до мене: Чого ж ти бажаєш?
Я помолився Богові небесному,
5
І сказав цареві: Коли царська ласка, й коли слуга твій запобіг ласки перед лицем твоїм, то пошли мене в Юдею, в місто, де гробовища батьків моїх, щоб я одбудував його.
6
І сказав менї царь і цариця, що седїла коло його: Як довго протягнеться твоя вандрівка, й коли вернешся?
І сподобалось цареві послати мене;
й я означив час.
7
І сказав я цареві: Коли царська ласка, то дав би менї листи до зарічних начальників краєвих, щоб давали менї пропуст, доки я не дійду до Юдеї,
8
Та й лист до Асафа, доглядника лїсів царських, щоб дав менї деревнї на ворота в твердинї, що при домі Божому, й на міські мури, та на дім, в котрому б менї жити.
І дав менї царь, бо добродїйна рука Бога мого була надо мною.
9
І прийшов я до зарічних начальників краєвих і віддав їм письма царські.
А царь послав був зо мною військових начальників із верховцями.
10
Коли перечув про се Санаваллат, Хороніт і Товія, слуга Амманицький, то їм стало дуже досадно, що прийшов чоловік піклуватись про добро синів Ізрайлевих.
11
І прийшов я в Ерусалим.
І пробув там три днї,
12
І встав я вночі, і кілька чоловік зо мною, і нїкому не сказав, що поклав Бог мій менї на серце зробити для Ерусалиму;
животини ж не було при менї нїякої, окрім тієї, що на їй я їхав.
13
І проїхав я вночі через Долинні ворота перед Драконовою криницею до воріт Гнояних, і оглядїв я розвалені мури Ерусалиму й його ворота, спалені огнем.
14
І приїхав я до воріт Криничаних і до царського водопроводу, але там не було місця, щоб пройти животинї, що була підо мною,
15
І я поїхав назад через потік вночі й оглядав мур, і, проїхавши знов через Долинні ворота, вернувся.
16
І не знали начальники, куди я ходив, та що я роблю: нї Юдеям, нї сьвященникам, нї суддям, нї старшинам, нї иншим робітникам я до того часу нїчого не казав.
17
Опісля же сказав я їм: Ви бачите нужду, в якій ми знаходимось: Ерусалим спустошений, й ворота його спалені огнем;
ходїм, побудуймо мури Ерусалимські й не будьмо довше в пониженнї.
18
І я оповідав їм про добродїйну для мене руку Бога мого, а так само й слова царя, що він говорив менї.
І сказали вони: будемо будувати, - і скріпили руки свої на добре дїло.
19
Почувши про се, Санаваллат, Хороніт та Товія, слуга Амманицький, та Гешем, Араб, сьміялись із нас і говорили з погордою: Що се за дїло, що ви робите?
Чи не задумуєте ви часом збунтуватись проти царя?
20
Я дав їм одповідь і сказав їм: Бог небесний, Він нам допоможе, а ми, слуги його, розпочнемо будувати;
вам же нема частки, нї права нї згадки про вас у Ерусалимі.