1
Мій сину!
коли ти за ближнього твого поручився й дав руку твою за другого, -
2
То ти звязав себе словами з власних уст твоїх, обіцянкою сам собі сїло накинув.
3
Вчини ж, мій сину, ось що, щоб звільнити себе, - бо ти попався в руки ближньому твому: йди, впади йому, твойму ближньому, в ноги;
4
Не дай твоїм очам нї сну, анї задрімати - війкам твоїм;
5
Рятуй себе, як серна, з руки, як пташка з рук птахоловця.
6
Йди, лїнивий, до мурашки, приглянься її дїланню, й навчись розуму.
7
Нема отамана у неї, нї наставника, нї зверхника;
8
А лїтом готує вона хлїб собі, збірає в жнива корм свій.
9
Докіль спати меш, лїнивче?
коли ти встанеш зо сну твого?
10
Не довго поспиш, не довго дрімати меш, не довго полежиш, згорнувши руки;
11
А прийде, як волоцюга, біднота на тебе, й недоля твоя, мов той сїпака.
12
Чоловік лукавий, чоловік безбожний ходить із льживими устами;
13
Моргає він очима, потирає ногами, дає знаки палцями своїми;
14
У серцї ж у його омана;
він придумує лихо по всяк час, розсїває незгоду.
15
За се нагло прийде погибель на него, буде, як стій, розбитий - без рятунку.
16
От шестеро речей, ненавидних у Бога, ба семеро, гидких душі його:
17
Се очі горді, язик, що лжу сплїтає, руки, що кров безвинну проливають,
18
Серце, що кує лихі задуми, ноги, що біжять сквапно до злого,
19
Се сьвідок, що ясить-видумує неправду, та незгоду між братами розсїває.
20
Храни, мій сину, що твій батько заповідає, й материної науки не цурайся;
21
На серцї їх собі по всї часи навяжи, повісь собі їх на шиї.
22
Як ходиш ти, нехай дорогу тобі вказують;
як ти лежиш і спиш, нехай тебе чатують:
23
Бо заповідь - се твій сьвітильник, навчаннє - се сьвітло, дорога ж до жизнї - се докір і наука;
24
Щоб остерігати тебе од ледачої женщини, від підлестного язика чужої.
25
Не пожадай вроди її в серцї твойму, й не давай себе принадити морганнєм її;
26
Бо задля блудницї убожіють до кусня хлїба, а мужняя жена вловляє дорогу душу.
27
Чи жару ж набереш у пазуху, й не прогорить платтє твоє?
28
Чи пійдеш по жару, не спікши ніг собі?
29
Таке жде кожного, хто входить до жінки ближнього свого: хто дотикнеться її, не буде без вини.
30
Про злодїя нїхто байдужен не буває, хоч би він крав голодний, щоб попоїсти;
31
А вже як спіймається, то заплатить у семеро все;
що має він в домівцї, все втеряє.
32
Хто ж перелюбствує з жінкою чужою, ума в його нема;
той губить душу свою, хто се чинить.
33
Побоїв і сорому набереться він, і безчесть його не зотреся.
34
Бо ревнованнє й лютість мужа не пощадить в день пімсти;
35
Не прийме він нїякого викупу й не вдовольниться, хоч би ти й як багато давав дарів.