1
Чому, Господи, стоїш оддалеки, ховаєшся у час тїсноти?
2
Бутою своєю лякає безбожник бідолашного;
зловляться вони у підступах, що придумали їх.
3
Бо чваниться безбожник ласощами душі своєї;
і благословляє чоловіка захланного, він зневажає Господа.
4
В гордостї каже безбожник: Бог не буде слїдити;
в него усе думка: нема Бога!
5
Всякого часу стелиться йому дорога;
суди твої далеко від него;
всїх ворогів своїх він сьміхом збуває.
6
Каже він в серцї своїм: не подамся;
з роду в рід не буде для мене лиха.
7
Уста його повні проклону, зради і знущання;
під його язиком мука і погибель.
8
Він ійде на засїдки край осель;
у сховисках вбиває він невинного;
він пасе очима за нещасним,
9
Чигає по закутках, як лев в гущавинї;
чигає, щоб нужденного запопасти;
хапає нещасного, й тягне в сїти свої.
10
Він припадає ниць до землї, притаюється, і нещасні гинуть від когтїв його.
11
Говорить в серцї своїм: Бог забуває, закриває лице своє, не побачить нїколи!
12
Встань, Господи Боже, піднеси руку твою, не забудь нужденних!
13
Чому зневажає Бога безбожник, кажучи в серцї своїм: ти не будеш доходити?
14
Ти бачив, бо ти поглядаєш на тїсноту й муку, щоб віддати рукою твоєю;
на тебе вповає нещасний, ти єси поміч сиротинї.
15
Переломи руку безбожникові, а за ледачими вчинками злюки слїди, аж поки вже нїчого не знайдеш.
16
Господь царь на віки вічні;
народи щезають із землї його.
17
Господи!
Ти почув бажання смиренних;
покріпив серце їх, і прихилив ухо твоє,
18
Щоб судити правду сиротинї і пригнобленому, щоб чоловік, що із землї взявся, не лякав більше.