1
Молитва нужденного, що, униваючи серцем, виливає жаль свій перед Господом.
Господи, почуй молитву мою, і прийми жаль мій!
2
Не ховай лиця твого в день тїсноти моєї;
прихили ухо до мене;
в день, коли призиваю тебе, не гайся, вислухай мене.
3
Бо днї мої, як дим, улїтають, і костї мої, як у жарі, тлїють.
4
Як билина, серце моє обгоріло та ізсохло, вже забув я хлїб мій їсти.
5
Від голосу мого стогнання пристали костї мої до тїла.
6
Я, мов пеликан в пустинї, мов сова на руїнах.
7
Не сплю і став, як одинока пташина на криші.
8
Цїлий день кепкують з мене вороги мої;
кленуться мною ті, що проти мене лютують.
9
Попіл став для мене хлїбом, а напиток мій з сльозами мішаю,
10
Задля гнїву твого і яростї твоєї;
ти бо підняв мене, і кинув мене.
11
Днї мої, як тїнь зникають, і як трава я сохну.
12
Ти ж, Господи, будеш по віки, і память твоя з роду в рід.
13
Ти встанеш, змилосердишся над Сионом;
час бо вже, помилувати їх, прийшов бо визначений час.
14
Твої бо слуги полюбили каміння його, і жаль їм розвалин його.
15
І побояться народи імені Господа, і слави твоєї всї царі землї.
16
Коли Господь відбудує, явиться в славі своїй.
17
Він прихилиться до молитви понижених, і молитвою їх не погордує.
18
Буде се написано для будучих потомків;
і нарід наново сотворений буде Господа хвалити.
19
Він бо глянув з висоти сьвятинї своєї, Господь споглянув з неба на землю,
20
Щоб почути стогнаннє невільника, щоб розкувати дїтей смертї.
21
Щоб звіщали імя його на Сионї і хвалу його в Ерусалимі,
22
Коли разом зберуться народи і царства, щоб Господеві служити.
23
Він змучив в дорозї силу мою;
вкоротив днї мої.
24
Я сказав: Боже мій, не возьми мене в половинї днїв моїх!
Від роду до роду лїта твої!
25
З нащаду сьвіта ти утвердив землю, і небеса - твориво рук твоїх.
26
Вони перейдуть, ти ж останешся, вони всї, як одежа, зостаріються;
як шати переміниш їх, і вони переміняться.
27
Ти ж все той самий, і лїтам твоїм нема кінця.
28
Сини слугів твоїх будуть жити, і насїннє їх не загине перед тобою.