1
Проводиреві хора, для синів Корея, псальма.
Слухайте се, всї народи;
почуйте всї люде на землї.
2
Сини людські як і сини мужів - старшин, разом багаті і вбогі.
3
Уста мої скажуть мудре слово, і думкою серця мого помножу розум.
4
Прихилю ухо моє до притчі, при гуслях відкрию загадку мою:
5
Чому б то мусїв я боятись в день лиха, як обгорне мене несправедливість тих, що на здогін за мною,
6
Котрі вповають на свої достатки, і великостю багацтва свого величаються.
7
Нїколи не здолїє чоловік спасти брата свого, і не зможе дати викуп за него,
8
(Бо дороге спасеннє душі їх, і тому мусить понехати на віки.)
9
Щоб він жив на віки, і не бачив зотлїння.
10
Бачить бо він, що розумні вмирають, що дурень і безумний разом пропадають, і достатки свої другим лишають.
11
В них на думцї, що доми їх вічно стоять, і що домівки їх з рода в рід;
вони називають країни своїми іменами.
12
Але ж чоловік, що живе в повазї, не зостанеться;
він зрівняється скоту, що на зарізь.
13
Ся дорога для глупоти їх;
а ті, що після них приходять, любуються їх думкою.
14
Кладуть їх, як овець, в підземну країну, а смерть пасе їх;
аж поки вранцї возьмуть верх над ними праведні, і підземна країна пожере постать їх, кожного далеко від домівки його.
15
.
Та Бог спасе душу мою з рук підземної країни;
він бо прийме мене.
16
Не лякайся, коли чоловік обогатїє, коли зросте слава дому його.
17
Бо, вмерши, не возьме нїчого з собою;
не піде з ним пиха його до гробу.
18
Чи він благословив душу свою за життя свого, і будуть люде славити тебе за те, що ти твориш добро собі,
19
То все таки прийде вона до рідних батьків своїх;
нїколи вже не побачать вони сьвітла.
20
Чоловік, що має повагу, а розуму не має, зрівняється скоту, що на зарізь.