1
Наука Асафа.
Слухай, народе мій, науки моєї!
Прихилїть ухо ваше до слів уст моїх!
2
Вітворю уста до приповістї, роскажу загадки з перед віків давних;
3
Про котрих ми чули і знаємо, і що їх розсказували нам батьки наші.
4
Не втаїмо перед синами їх, будучим родам, звіщаючи хвалу Господа, і його потугу, і чудеса, котрі він сотворив.
5
Він бо поставив сьвідченнє своє в Якові, і положив закон в Ізраїлї, заповідаючи батькам нашим, щоб синам своїм переказали.
6
Щоб знав їх рід будучий, сини, що народитись мають, щоб і вони встали і синам своїм росказали,
7
Щоб на Бога вповали, і про дїла Божі не забували, і заповідї його сповняли,
8
І не були, як батьки їх, рід непокірний і ворохобливий, рід, що не статкував серцем, котрого дух не був вірний Богу.
9
Сини Ефремові, оружні сагайдачні, кинулись назад в день бою.
10
Не сповнили завіту Божого, і не схотїли ходити в законї його.
11
Забули дїла його і чудеса його, котрі явив їм.
12
Він сотворив чудеса перед батьками їх, в землї Египецькій, на полї Зоан.
13
Він роздїлив море, і дав їм перейти, звелївши водам загатою, як ті вали, стояти.
14
І провадив їх в день під хмарою, і цїлу ніч при сьвітлї огня.
15
Пробивав скелю в пустинї, і щедро, як з глибинї, напував їх.
16
Велїв потокам із скелї плисти, і водї річками збігати.
17
Вони ж не покидали проти його грішити, і Всевишнього в пустинї гнївити.
18
І скушали Бога в серцях своїх, просячи поживи для похотї своєї.
19
І говорили вони проти Бога, кажучи: Чи може Бог приготовити стіл у пустинї?
20
Бач, скелю пробив він, і бризнула вода, і заклекотїли потоки;
чи зможе він дати хлїба?
Або чи дасть мяса народові свому?
21
Тим то, як почув Господь, розгнївився і поломя запалало проти синів Якова, і гнїв піднявся проти Ізраїля.
22
Бо не вірили вони Богові, і не вповали на спасеннє його.
23
А все ж таки повелїв він в горі хмарам, і відчинив двері небесні,
24
І велївши, щоб падала манна на поживу їм, дав їм хлїба небесного.
25
Хлїбом сильних живився чоловік, страви післав їм подостатком.
26
Післав від сходу вітра з неба, і силою своєю пригнав вітра з полудня.
27
І велїв, щоб падало мясо між них, як порошня, і птаство піряте, як пісок морський,
28
І велїв падати серед табору їх, кругом домівок їх.
29
І їли до сита дуже, і доставив їм, чого забаглося.
30
Та ще не одвернулись від забаганок своїх, ще була страва їх в губах їх,
31
Як піднявся гнїв Бога на них, і став він губити зміж сильних їх, і повалив вибраних Ізраїлевих.
32
Та ще й тодї вони грішити не переставали, і в чудеса його не вірували.
33
І дав їм коротати днї свої в марнотї, і лїта свої в страху.
34
Коли вбивав їх, то шукали його і навертались, і благали Бога пильно.
35
І спогадали вони, що Бог скеля їх, і Бог всевишнїй - спаситель їх.
36
І притворялись перед ним устами своїми, і брехали язиком своїм.
37
Серце бо їх не статкувало перед ним, завіту його вірно вони не сповняли.
38
Але він змилосердився, він простив неправоту, і не запропастив їх;
і часто одвертав гнїв свій, не дав попусту яростї своїй.
39
І спогадав, що вони тїло, вітер, що проходить, і не вертає.
40
Скілько то разів сердили вони його в пустинї, приводили в степах до смутку.
41
І знов, скушаючи Бога, завдали жалю сьвятому Ізраїля.
42
Не спогадали вони руки його, дня того, як вислобонив їх від гнобителя.
43
Як явив знаки свої в Египтї і чудеса свої на полях Зоан:
44
Він перемінив у кров ріки їх, так що не змогли пити води текучої.
45
Допустив на них собачі мухи, щоб кусали їх, і жаби, щоб губили їх.
46
Плоди їх віддав гусеницям, і працю їх саранї.
47
Виногради їх побив градом, а садовину-морву ожеледдю.
48
І віддав скотину їх градові, а отарі їх блискавкам.
49
Післав на них жар гнїву свого, лютість і ярість і горе, юрбу ангелів нещастя.
50
Дав попуст гнїву свому, не зберіг душі їх від смертї, і життя їх віддав чумі.
51
І побив всїх первороднїв в Египтї, первенцїв сили у Хамових шатрах.
52
І велїв народові свому, як вівцї, пускатись в дорогу, і вів їх, як стадо, в пустинї.
53
І провадив їх безпечно, нїчого було їм боятись;
а ворогів їх море покрило.
54
І привів їх до гряницї сьвятинї своєї, до гори тої, котру здобула правиця його.
55
І порозганяв народи перед ними, жеребом розпаював наслїддє, і поселив у шатрах їх поколїння Ізраїлеві.
56
Але вони скушали і сердили Бога всевишнього, і сьвідчень його не додержували.
57
Відступили і спроневірились, як батьки їх, вивернулись, як лук зрадливий.
58
Розсердили його горбищами своїми, образами своїми вразили його.
59
Бог почув і розлютився, і зовсїм відкинув Ізраїля.
60
І покинув домівку Силомську, намет, що між людьми поставив його.
61
І віддав в неволю силу свою, і славу свою в руки напасників.
62
І віддав під меча нарід свій, і розлютився на наслїддє своє.
63
Огонь пожер молодцїв їх, а дївчатам їх не сьпівали весїльних;
64
Сьвященники їх полягли під мечем, а вдовицям їх нїколи було заплакати.
65
Тодї пробудився Господь, мов би спячий, як лицарь, що вином покріпившись, гукає.
66
І побив ворогів своїх на стрімголов, завдав їм вічний сором.
67
І погордував шатром Йосифа, і не вибрав поколїння Ефремового;
68
Тілько вибрав Юдин рід, гору Сион, що полюбив її.
69
І збудував він сьвятиню, як гора високу, як земля, що на віки утвердив її.
70
І вибрав Давида, слугу свого, і взяв його від отар овечих;
71
Із за кормлящих овець покликав його, пасти Якова, свій народ, і Ізраїля, наслїддє своє.
72
І він пас їх в чистотї серця свого, і розумними руками провадив їх.