- 1
- Наука Асафа.
Слухай, народе мій, науки моєї!
Прихилїть ухо ваше до слів уст моїх!
- 2
- Вітворю уста до приповістї, роскажу загадки з перед віків давних;
- 3
- Про котрих ми чули і знаємо, і що їх розсказували нам батьки наші.
- 4
- Не втаїмо перед синами їх, будучим родам, звіщаючи хвалу Господа, і його потугу, і чудеса, котрі він сотворив.
- 5
- Він бо поставив сьвідченнє своє в Якові, і положив закон в Ізраїлї, заповідаючи батькам нашим, щоб синам своїм переказали.
- 6
- Щоб знав їх рід будучий, сини, що народитись мають, щоб і вони встали і синам своїм росказали,
- 7
- Щоб на Бога вповали, і про дїла Божі не забували, і заповідї його сповняли,
- 8
- І не були, як батьки їх, рід непокірний і ворохобливий, рід, що не статкував серцем, котрого дух не був вірний Богу.
- 9
- Сини Ефремові, оружні сагайдачні, кинулись назад в день бою.
- 10
- Не сповнили завіту Божого, і не схотїли ходити в законї його.
- 11
- Забули дїла його і чудеса його, котрі явив їм.
- 12
- Він сотворив чудеса перед батьками їх, в землї Египецькій, на полї Зоан.
- 13
- Він роздїлив море, і дав їм перейти, звелївши водам загатою, як ті вали, стояти.
- 14
- І провадив їх в день під хмарою, і цїлу ніч при сьвітлї огня.
- 15
- Пробивав скелю в пустинї, і щедро, як з глибинї, напував їх.
- 16
- Велїв потокам із скелї плисти, і водї річками збігати.
- 17
- Вони ж не покидали проти його грішити, і Всевишнього в пустинї гнївити.
- 18
- І скушали Бога в серцях своїх, просячи поживи для похотї своєї.
- 19
- І говорили вони проти Бога, кажучи: Чи може Бог приготовити стіл у пустинї?
- 20
- Бач, скелю пробив він, і бризнула вода, і заклекотїли потоки;
чи зможе він дати хлїба?
Або чи дасть мяса народові свому?
- 21
- Тим то, як почув Господь, розгнївився і поломя запалало проти синів Якова, і гнїв піднявся проти Ізраїля.
- 22
- Бо не вірили вони Богові, і не вповали на спасеннє його.
- 23
- А все ж таки повелїв він в горі хмарам, і відчинив двері небесні,
- 24
- І велївши, щоб падала манна на поживу їм, дав їм хлїба небесного.
- 25
- Хлїбом сильних живився чоловік, страви післав їм подостатком.
- 26
- Післав від сходу вітра з неба, і силою своєю пригнав вітра з полудня.
- 27
- І велїв, щоб падало мясо між них, як порошня, і птаство піряте, як пісок морський,
- 28
- І велїв падати серед табору їх, кругом домівок їх.
- 29
- І їли до сита дуже, і доставив їм, чого забаглося.
- 30
- Та ще не одвернулись від забаганок своїх, ще була страва їх в губах їх,
- 31
- Як піднявся гнїв Бога на них, і став він губити зміж сильних їх, і повалив вибраних Ізраїлевих.
- 32
- Та ще й тодї вони грішити не переставали, і в чудеса його не вірували.
- 33
- І дав їм коротати днї свої в марнотї, і лїта свої в страху.
- 34
- Коли вбивав їх, то шукали його і навертались, і благали Бога пильно.
- 35
- І спогадали вони, що Бог скеля їх, і Бог всевишнїй - спаситель їх.
- 36
- І притворялись перед ним устами своїми, і брехали язиком своїм.
- 37
- Серце бо їх не статкувало перед ним, завіту його вірно вони не сповняли.
- 38
- Але він змилосердився, він простив неправоту, і не запропастив їх;
і часто одвертав гнїв свій, не дав попусту яростї своїй.
- 39
- І спогадав, що вони тїло, вітер, що проходить, і не вертає.
- 40
- Скілько то разів сердили вони його в пустинї, приводили в степах до смутку.
- 41
- І знов, скушаючи Бога, завдали жалю сьвятому Ізраїля.
- 42
- Не спогадали вони руки його, дня того, як вислобонив їх від гнобителя.
- 43
- Як явив знаки свої в Египтї і чудеса свої на полях Зоан:
- 44
- Він перемінив у кров ріки їх, так що не змогли пити води текучої.
- 45
- Допустив на них собачі мухи, щоб кусали їх, і жаби, щоб губили їх.
- 46
- Плоди їх віддав гусеницям, і працю їх саранї.
- 47
- Виногради їх побив градом, а садовину-морву ожеледдю.
- 48
- І віддав скотину їх градові, а отарі їх блискавкам.
- 49
- Післав на них жар гнїву свого, лютість і ярість і горе, юрбу ангелів нещастя.
- 50
- Дав попуст гнїву свому, не зберіг душі їх від смертї, і життя їх віддав чумі.
- 51
- І побив всїх первороднїв в Египтї, первенцїв сили у Хамових шатрах.
- 52
- І велїв народові свому, як вівцї, пускатись в дорогу, і вів їх, як стадо, в пустинї.
- 53
- І провадив їх безпечно, нїчого було їм боятись;
а ворогів їх море покрило.
- 54
- І привів їх до гряницї сьвятинї своєї, до гори тої, котру здобула правиця його.
- 55
- І порозганяв народи перед ними, жеребом розпаював наслїддє, і поселив у шатрах їх поколїння Ізраїлеві.
- 56
- Але вони скушали і сердили Бога всевишнього, і сьвідчень його не додержували.
- 57
- Відступили і спроневірились, як батьки їх, вивернулись, як лук зрадливий.
- 58
- Розсердили його горбищами своїми, образами своїми вразили його.
- 59
- Бог почув і розлютився, і зовсїм відкинув Ізраїля.
- 60
- І покинув домівку Силомську, намет, що між людьми поставив його.
- 61
- І віддав в неволю силу свою, і славу свою в руки напасників.
- 62
- І віддав під меча нарід свій, і розлютився на наслїддє своє.
- 63
- Огонь пожер молодцїв їх, а дївчатам їх не сьпівали весїльних;
- 64
- Сьвященники їх полягли під мечем, а вдовицям їх нїколи було заплакати.
- 65
- Тодї пробудився Господь, мов би спячий, як лицарь, що вином покріпившись, гукає.
- 66
- І побив ворогів своїх на стрімголов, завдав їм вічний сором.
- 67
- І погордував шатром Йосифа, і не вибрав поколїння Ефремового;
- 68
- Тілько вибрав Юдин рід, гору Сион, що полюбив її.
- 69
- І збудував він сьвятиню, як гора високу, як земля, що на віки утвердив її.
- 70
- І вибрав Давида, слугу свого, і взяв його від отар овечих;
- 71
- Із за кормлящих овець покликав його, пасти Якова, свій народ, і Ізраїля, наслїддє своє.
- 72
- І він пас їх в чистотї серця свого, і розумними руками провадив їх.
|