1
Правду кажу в Христї, не обманюю, як сьвідкує менї (й) совість моя Духом сьвятим,
2
що великий менї смуток, і безустання болесть серцю моєму.
3
Бо я сам бажав би бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних менї по тїлу;
4
вони ж Ізраїльтяне, їх усиновленнє, і слава, й завіти, й даваннє закону, й судженнє, і обітування;
5
їх і отцї, з них і Христос по тїлу, що над усїм Бог, благословенний по віки.
Амінь.
6
Не те ж воно, наче б слово Боже не сповнилось;
бо не всї ті, що від Ізраїля, сї Ізраїльтяне,
7
анї всї дїти, тим що вони насїннє Авраамове;
нї, в Ісаакові (рече) назветь ся тобі насїннє.
8
Се єсть: не дїти тїлесні, се дїти Божі, а дїти обітування полїчені в насїннє.
9
Слово бо обітування таке: Пори сієї прийду, і буде Сарі син.
10
Не тільки ж (се);
а й Ревека, що почала за одним разом од Ісаака, отця нашого;
11
ще бо не родились, анї зробили нїчого доброго або лихого (щоб постанова Божа у вибранню пробувала, не по дїлам, а від Того, хто кличе),
12
сказано їй, що більший служити ме меншому,
13
яко ж писано: Якова злюбив я, а Ісава зненавидїв.
14
Що ж скажемо?
чи вже ж несправедливість у Бога?
Нехай не буде.
15
Глаголе бо Мойсейові: Помилую, кого помилую, і змилосерджусь, над ким змилосерджусь.
16
Тим же воно нї від того, хто хоче, нї від того, хто біжить, а від милуючого Бога.
17
Глаголе бо писаннє й Фараонові: Що на се іменно підняв я тебе, щоб показати на тобі силу мою, і щоб звістилось імя моє по всїй землї.
18
Тим же то, кого хоче, милує, а кого хоче, ожорсточує (окаменює).
19
Скажеш же менї: Чого ж іще й винуватить?
хто встояв проти волї Його?
20
Хто ж се ти, чоловіче, що змагаєш ся з Богом?
Хиба скаже зроблене тому, хто зробив його: Нащо зробив єси мене так?
21
Або не має власти ганчар над глиною, щоб з того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть?
22
Коли ж, хотячи Бог показати гнїв свій, і явити силу свою, щадив у великому довготерпінню посуди гнїва, наготовлені на погибель,
23
і щоб явити богацтво слави своєї на посудах милости, котрих наперед наготовив на славу,
24
як і над нами, котрих покликав не тільки з Жидів, та й з поган?
25
Як і в Осії глаголе: Назву немоїх людей людьми моїми, і неполюблену полюбленою.
26
І буде на місцї, де сказано їм: Не мій ви народ, там назвуть ся синами Бога живого.
27
Ісаїя ж покликує про Ізраїля: Хоч би було число синів Ізраїлевих як пісок морський, останок (тільки) спасеть ся:
28
скінчивши бо слово, поскорить ся в правдї;
бо скоро слово зробить Господь на землї.
29
І яко ж прорік Ісаїя: Коли б Господь Саваот не зоставив нам насїння, були б ми, як Содома, й уподобились би Гоморі.
30
Що ж скажемо?
Що погане, котрі не вганяли за праведностю, настигли праведність, праведність, що од віри;
31
Ізраїль же, вганяючи за праведностю, не настиг закону праведности.
32
Чому?
Тому, що (шукали праведности) не од віри, а якби од учинків закону;
спіткнулись бо на камінь спотикання.
33
Яко ж писано: Ось кладу в Сіонї камінь спотикання і камень поблазнї, а всякий, хто вірує в Него, не осоромить ся.