- 1
- За тих часів, як правували суддї, раз якось був в краю голод.
І один чоловік з Юдейського Вефлеєма пійшов зо своєю жінкою та з двома синами своїми жити в край Моабіїв.
- 2
- Чоловік той на ймення Елимелех, жінка його на ймення Ноема, а два сини його на ймення Махлон та Хілеон;
були вони з Ефрату, з Юдейського Вефлеєма.
І прибули вони в край Моабіїв та й зістались там.
- 3
- І помер Елимелех, чоловік Ноемин, і вона зісталась з двома своїми синами.
- 4
- І одружились вони з Моабитянками: одна на ймя Орфа, а другу звали Рут;
і жили там трохи не десять років.
- 5
- Але згодом обидва сини її, Махлон і Хілеон, померли, і зісталась та жінка після обох своїх синів і після свого чоловіка.
- 6
- І вибралась вона з своїми невістками, та й пійшла з Моабійського краю назад, бо перечула в краю Моабіїв, що Бог показав свою ласку для свого народа й дав йому хлїб.
- 7
- От вийшла вона з того місця, де жила, а з нею обидві її невістки;
і йшли вони шляхом, вертаючись в Юдейський край.
- 8
- І каже Ноема двом своїм невісткам: Вернїться ви та йдїть кожна до хати до своєї матері.
Нехай Господь покаже вам ласку, як ви вчинили з помершими й зо мною!
- 9
- Дай, Господи, щоб ви знайшли пристановище кожна в господї свого чоловіка!
І вона поцїлувала їх.
Але вони загомонїли голосно та заплакали;
- 10
- І промовили до неї: Нї, ми підемо з тобою до твого народа!
- 11
- А Ноема сказала: Вертайтесь, мої донї;
навіщо вам йти зо мною?
Хіба ж в моєму лонї ще є сини, щоб стали вам за чоловіків?
- 12
- Вертайтесь, донї мої, ідїть з Богом;
бо я вже стара задля того, щоб вийти заміж.
Та коли б я й сказала: Я маю надїю, і коли б я навіть цїєї ж ночі була з чоловіком і навіть породила синів,
- 13
- То чи ж можна вам ждати, доки б вони виросли?
Чи можна ж вам для того не виходити заміж?
Нї, мої донечки!
Менї бо далеко гірше жити як вам;
бо Господня рука проти мене.
- 14
- Вони підняли лемент і знов почали плакати.
І Орфа поцїлувала на прощаннї свою свекруху, а Рут зісталась з нею.
- 15
- І сказала вона: Бачиш, твоя швагрова, жінка брата твого, вернулась до свого народа і до своїх богів;
вертайсь і ти слїдом за нею.
- 16
- Але Рут сказала: не силуй мене покинути тебе і вернутись од тебе;
куди підеш ти, туди й я піду, і де жити меш ти, там і я жити му;
твій народ буде моїм народом, і твій Бог моїм Богом;
- 17
- І де ти помреш, там і я помру, і бажаю, щоб і мене там поховали.
Чи так, чи сяк вчинить зо мною Господь, одна смерть розлучить мене з тобою!
- 18
- Як же вона побачила, що тая твердо постановила собі йти з нею, то й перестала вмовляти її.
- 19
- От і йшли вони обидві вкупі, доки не прийшли до Вефлеєма.
Як прийшли вони у Вефлеєм, усе місто заворушилось через їх, і говорили: Чи не Ноема се?
- 20
- Вона сказала їм: не звіть мене Ноемою*, а звіть Марою**, бо Всемогущий послав на мене велике горе.
- 21
- Я вийшла звідсїль заможна, а Господь вернув мене сюди з порожнїми руками.
Навіщо ви звете мене Ноемою, коли Господь напустив на мене допуст, і Всемогущий послав на мене смуток?
- 22
- І вернулась Ноема, і з нею її невістка Рут, Моабитянка, що прийшла з Моабських полів, і прибули вони до Вефлеєма саме перед ячмінними жнивами.
|