1
Я нарциз, Соронська квітка, я лилїя долиняна!
2
Що лилїя між тернами - те мила моя між дївами.
3
Яблоня між деревами лїсними - се мій милий між молодиками.
В холодку під нею любо седїти менї, овощі її солодкі піднебінню мойму.
4
Він увів мене в дім веселої гостини, а стяг його надо мною - любов.
5
Покріпіть мене вином, осьвіжіть мене яблоками: від любови знемогаю.
6
Лїва рука його під головою в мене, правою мене він обнімає.
7
Заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські, на серни й оленицї польні, не будїть, не розрухуйте милої моєї, аж доки їй вгодно!
8
Се голос любого мого!
ось, він ійде, скаче через гори;
перескакує узгірря!
9
Бо ж мій милий - мов той сугак, мов той олень молоденький!
Глянь, стоїть він за стїною в нас, у віконце зазирає, і кріз крати поглядає.
10
Ось мій любий говорить до мене: Встань, моя ти мила, вийди, прекрасна моя!
11
Вже зима минула, дощі перестали;
12
Квітки вбірають землю;
час пісень настиг;
в лугах наших голос горлицї чути;
13
Завязки фіґ показались на фіґовинї;
виноград зацвив і дише любим своїм цьвітом.
Уставай, моя ти люба, вийди, пишна вродо!
14
Голубко моя в росколинах скелї, схована в дупловинї!
покажи менї лице твоє, дай голос твій почути;
голос твій такий солодкий, образ твій такий принадний!
15
Ловіть нам лисицї, молодії лисинята, що псують наш виноградник, - виноградник у цьвіту наш!
16
Мій любий менї належить, а я йому;
він пасе серед лилїй.
17
Покіль день холодом дише, тїнь не простяглася, ти знов вернися;
будь скорий, як серна, як молодий олень на розпадених горах.