Пантелеймон Куліш (1819-1897), залишивши в 1868 р. службу в Варшаві, переїхав до Венеції, де переклав з церковнослов'янської Новий Заповіт і запропонував свій переклад Лондонському Біблійному Товариству, що дало його для перевірки Ф.Міклошичеві, але той відкинув, бо перекладати слід було з грецької. Куліш вивчив давньоєврейську мову, переїхав до Відня та став перекладати Старий Заповіт: анонімно видав 1869р. у Львові коштом і заходом журналу "Правда" Св.Письмо, перва частина Бібліи, пять книг Мусієвих, 4', с.172, а віршем під псевдонімом Павло Ратай: Дві Мусієві пісні (Львів, 1868, 16') і Йов (Львів, 1869, 16', с. XV, 96) як і: Псалтирь або книга хвали Божої, переспів український (Львів, 1871, 16', с. 329). Приблизно тоді ж надрукував Товитові Словеса (Коломия, 1883).

Познайомившися в Відні з абсольвентом богословія Іваном Пулюєм (1845-1918), у співпраці з ним переклав Новий Заповіт з грецької (1871) і видав спочатку окремі Євангелії: Св. Письмо: Євангеліє по Маттеєві (і відповідно: по Марку, по Луці, по Іоанові). Переклад український, Відень 1871 і Львів 1880, та вже з прізвищами перекладачів: Відень 1887 як видання Біблійного Товариства. В цьому останньому виданні П.Куліш вирішив певною мірою поступитися тим, хто скаржився на занадто "простонародний" характер мови в його П'ятикнижжі: в перекладі Нового Заповіту збережено більше старо-болгарських, церковно-слов'янських виразів та візантийських форм імен.

1872 р. П.Куліш закінчив переклад Старого Заповіту, але його праця згоріла при пожежі його хутора Мотронівки. Він взявся ще раз за цей переклад, але вже не встиг його завершити. Рукопис довели до кінця Іван Нечуй-Левицький (1838-1918, переклад книг Паралипоменон, Ездри, Неємії, Естери, Даниїла) та Іван Пулюй (переклад Псалтиря). Видано Біблійним Товариством: Св.Письмо Старого і Нового Заповіту, Відень 1903, 1912, 825 і 249 с. Репринт: Берлін, 1921 та Нью-Йорк - Лондон, 1947.

Пройшло багато століть від прийняття християнства Україною до з'явлення повної Біблії, перекладеної на живу, народну літературну мову. Однією з причин було те, що не було пекучої потреби в цьому, бо книги, які приходили до нас з Болгарії і Сербії в церковнослов'янській мові були здебільшого зрозумілі людям, бо тодішня щоденна мова була досить наближена до літературної церковнослов'янської мови. Також мало хто з інтелігенції відважувався на таку велику працю перекладу Біблії на українську мову тоді, коли царський уряд не був зацікавлений в процвітанні української культури і в більшості випадках поборював всякі спроби в цьому напрямку.

Але за цю велику працю перекладу Біблії на українську народну мову взявся П. Куліш (1819—1897), письменник, історик, етнограф, критик. Куліш цікавився народною творчістю і розвитком української мови. Він перекладав твори В. Шекспіра, Ф. Шіллера, Й. Гете, Г. Гейне, Дж. Байрона, А. Пушкіна, А. Міцкевича.

Куліш, в 60-их роках XIX ст., був одним із визначних діячів літературного і громадського життя України. Він був членом Кирило-Мефодіївського товариства. Він почав переклад Біблії в 1860 р. і скінчив його у спілці із І. Пулюєм, який перекладав трудніші місця грецького тексту, а Куліш редагував їх.

Куліш взявся за цей переклад не тільки виключно з релігійних мотивів, але і із своїх переконань, що світова культура є найвищим добром у світі й український народ мусить мати доступ до цієї ушляхетнюючи і спасаючої людину загальнолюдської культури. Він вірив, що Біблія, Гомер і Шекспір є трьома основними стовпами цієї всесвітньої культури і наполегливо працював, щоб український народ присвоїв собі здобутки цієї культури і разом з іншими народами розвивав у себе культурне життя. Для Куліша культурний розвиток народу збігався з релігійним і освітнім. Тому він видавав популярні книжечки для народу і підручники для шкіл. Він хотів підняти культурний рівень простого народу і тому він старався розвивати українську мову, щоб вона була на такому самому рівні як інші європейські мови. Куліш бажав, щоб український народ також мав Біблію, перекладену на літературну народну мову. Він казав, що бажає "виробити форми нашої мови на послугу мислі все чоловічій".

Куліш працював над перекладом Біблії усе своє життя в досить несприятливих умовах, але не довів його до кінця. В 1885 р. сталася пожежа на його хуторі Мотронівці і його переклад згорів. Пропала праця багатьох років. Лишилось тільки те з перекладу, що було надруковане в журналах. Проте після пожежі Куліш знову взявся за переклад втраченого тексту, але не скінчив повного перекладу Біблії до своєї смерті в 1897 р.

Дружина Куліша передала манускрипт перекладу Біблії на зберігання в музей Тарновського. Тарновський зауважив, що 1/3 перекладу Куліш не встиг скінчити і він попросив письменника І. Нечуя-Левицького, щоб він переклав нескінчену частину Біблії, що й він і зробив.

І в 1904 році Британське Біблійне Товариство видало повну Біблію, перекладену П. Кулішем, І. Пулюєм і І. Нечуєм-Левицьким.

За браком місця не подаємо детального процесу перекладу Біблії на літературну українську мову та зв'язані з цим труднощі і клопоти, які треба було побороти. На жаль, Куліш не дочекався побачити виходу Біблії в українській мові, але його замір і його праця не пропали надаремно.

Тепер в Українській мові є три повних Біблії: П. Куліша (1904), І. Огієнка (1962) і о. І. Хоменка (1963).

Куліш був одним із гуманістично наставлених інтелігентів, які добре собі усвідомлювали духовну і культурну цінність Біблії для багатьох народів.