1
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!
2
І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!
3
І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!
4
Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,
5
не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,
6
не радіє з неправди, але тішиться правдою,
7
усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!
8
Ніколи любов не перестає!
Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.
9
Бо ми знаємо частинно, і пророкуємо частинно;
10
коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне.
11
Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина.
Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче.
12
Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя;
тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я.
13
А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три.
А найбільша між ними любов!