1
А я сам, Павло, благаю вас лагідністю й ласкавістю Христовою;
я, коли присутній слухняний між вами, а не бувши між вами сміливий я супроти вас.
2
І благаю, щоб я, прибувши, не осмілився надією, що нею я думаю сміливим бути проти деяких, що про нас вони гадають, ніби ми поступаєм за тілом.
3
Бо ходячи в тілі, не за тілом воюємо ми,
4
зброя бо нашого воювання не тілесна, але міцна Богом на зруйнування твердинь, ми руйнуємо задуми,
5
і всяке винесення, що підіймається проти пізнання Бога, і полонимо всяке знання на послух Христові,
6
і покарати ми готові всякий непослух, коли здійсниться послух ваш.
7
Чи на обличчя ви дивитеся?
Як хто певний про себе, що Христовий він, нехай думає знов по собі, що як сам він Христовий, так само Христові й ми.
8
Бо коли б я ще більш став хвалитися нашою владою, яку дав нам Господь на збудування, а не на зруйнування ваше, то не осоромлюсь.
9
Та щоб не здавалось, ніби хочу лякати вас листами.
10
Бо листи його кажуть важкі та міцні, але особисто присутній слабий, а мова його незначна,
11
такий нехай знає оце, що які ми на слові в листах, неприсутніми бувши, такі ми й на ділі, присутніми бувши.
12
Бо не сміємо вважати себе чи рівняти до інших, що самі себе хвалять, вони нерозумно самі себе міряють собою, і рівняють з собою себе.
13
Ми ж не будем хвалитись над міру, а в міру мірила, що його Бог призначив на міру для нас, щоб і до нас досягти.
14
Бо ми не розтягуємося над міру, ніби не досягли ми до вас, бо ми досягли аж до вас із Євангелією Христовою.
15
Ми не хвалимось над міру у чужих працях, але маємо надію, що як буде рости ваша віра, то за нашим мірилом сильно звеличимося ми між вами,
16
щоб і в дальших за вами країнах звіщати Євангелію, а не хвалитись готовим, як це чужі твердять.
17
А хто хвалиться, нехай хвалиться в Господі!
18
Бо достойний не той, хто сам себе хвалить, але кого хвалить Господь!