1
І прибув він у Дервію й Лістру.
І ото був там один учень, на ім'я Тимофій, син наверненої однієї юдеянки, а батько був геллен.
2
Добре свідоцтво про нього давали брати, що були в Лістрі та в Іконії.
3
Павло захотів його взяти з собою, і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен.
4
Як міста ж переходили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постанови, які видали в Єрусалимі апостоли та старші.
5
А Церкви зміцнювалися в вірі, і щоденно зростали кількістю.
6
А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну галатську.
7
Дійшовши ж до Мізії, хотіли піти до Вітінії, та їм не дозволив Дух Ісусів.
8
Обминувши ж Мізію, прибули до Троади.
9
І Павлові з'явилось видіння вночі: якийсь македонянин став перед ним і благав його, кажучи: Прийди в Македонію, і нам поможи!
10
Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македонію, зрозумівши, що Господь нас покликав звіщати їм Євангелію.
11
Тож відпливши з Троади, прибули ми навпрост у Самотракію, а другого дня до Неаполя,
12
звідтіля ж у Филипи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії.
І пробули ми в цім місті днів кілька.
13
Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посходились.
14
Прислухалася й жінка одна, що звалася Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятір, що Бога вона шанувала.
Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив.
15
А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: Якщо ви признали, що вірна я Господеві, то прийдіть до господи моєї й живіть.
І змусила нас.
16
І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служниця одна, що мала віщунського духа, яка ворожбитством давала великий прибуток панам своїм.
17
Вона йшла слідкома за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: Оці люди це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння!
18
І багато днів вона це робила.
І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: У Ім'я Ісуса Христа велю я тобі вийди з неї!
І того часу той вийшов.
19
А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибуток, схопили Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старших.
20
Коли ж їх привели до начальників, то сказали: Ці люди, юдеї, наше місто бунтують,
21
і навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не годиться приймати, ані виконувати.
22
І натовп піднявся на них.
А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх різками сікти.
23
І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозорцеві, щоб їх пильно стеріг.
24
Одержавши такого наказа, той їх повкидав до внутрішньої в'язниці, а їхні ноги забив у колоди.
25
А північної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'язнені слухали їх.
26
І ось нагло повстало велике трясіння землі, аж основи в'язничні були захиталися!
І повідчинялися зараз усі двері, а кайдани з усіх поспадали
27
Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'язнені.
28
А Павло скрикнув голосом гучним, говорячи: Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!
29
Зажадавши ж той світла, ускочив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.
30
І вивів їх звідти й спитав: Добродії!
Що треба робити мені, щоб спастися?
31
А вони відказали: Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім.
32
І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.
33
І сторож забрав їх того ж часу вночі, їхні рани обмив, і охристився негайно він сам та його всі домашні.
34
І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.
35
А коли настав день, то прислали начальники слуг поліційних, наказуючи: Відпусти тих людей!
36
І сказав той в'язничний дозорець слова ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити.
Отож, вийдіть тепер та й з миром ідіть!
37
А Павло відказав їм: Нас, римлян, незасуджених, різками сікли прилюдно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять?
Але ні!
Хай вони самі прийдуть, та й виведуть нас!
38
Ці ж слова поліційні слуги донесли начальникам.
А ті налякались, почувши, що римляни вони.
39
І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.
40
І, вийшовши з в'язниці, прибули вони до Лідії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.