1
Запитав тоді первосвященик: Чи це так?
2
Степан же промовив: Послухайте, мужі-браття й отці!
Бог слави з'явивсь Авраамові, отцеві нашому, як він у Месопотамії був, перше ніж оселився в Харані,
3
і промовив до нього: Вийди із своєї землі та від роду свого, та й піди до землі, що тобі покажу.
4
Тоді він вийшов із землі халдейської, та й оселився в Харані.
А звідти, як умер йому батько, Він переселив його в землю оцю, що на ній ви живете тепер.
5
Та спадщини на ній Він не дав йому навіть на крок, але обіцяв дати її на володіння йому й його родові по нім, хоч дитини не мав він.
6
І сказав Бог отак, що насіння його буде приходьком у краї чужому, і поневолять його, і будуть гнобити чотириста років.
7
Але Я сказав Бог буду судити народ, що його поневолить.
Опісля ж вони вийдуть, і будуть служити Мені на цім місці.
8
І дав Він йому заповіта обрізання.
І породив так Ісака, і восьмого дня він обрізав його.
А Ісак породив Якова, а Яків дванадцятьох патріярхів.
9
А ті патріярхи позаздрили Йосипові, і продали його до Єгипту.
Але Бог був із ним,
10
і його визволив від усіх його утисків, і дав йому благодать та мудрість перед фараоном, царем єгипетським, а він настановив його за правителя над Єгиптом та всім своїм домом.
11
А як голод прийшов на всю землю єгипетську та ханаанську, та велика біда, то поживи тоді не знаходили наші батьки.
12
Коли ж Яків зачув, що в Єгипті є збіжжя, то послав батьків наших уперше.
13
А як удруге послав, то був пізнаний Йосип братами своїми, і фараонові знаний став Йосипів рід.
14
Тоді Йосип послав, щоб покликати Якова, батька свого, та всю родину свою сімдесят і п'ять душ.
15
І подався Яків в Єгипет, та й умер там він сам та наші батьки.
16
І їх перенесли в Сихем, і поклали до гробу, що Авраам був купив за ціну срібла від синів Еммора Сихемового.
17
А коли наближавсь час обітниці, що нею Бог клявсь Авраамові, розрісся народ і намножився в Єгипті,
18
аж поки настав інший цар ув Єгипті, що не знав уже Йосипа.
19
Він хитро наш люд обманив, і силою змушував наших отців викидати дітей своїх, щоб вони не лишались живі.
20
Того часу родився Мойсей, і гарний він був перед Богом.
Він годований був у домі батька свойого три місяці.
21
А коли він був викинений, то дочка фараона забрала його, та й за сина собі його викохала.
22
І Мойсей був навчений всієї премудрости єгипетської, і був міцний у словах та в ділах своїх.
23
А коли йому сповнилося сорок років, йому спало на серце відвідати братів своїх, синів Ізраїлевих.
24
Як угледів же він, що одному з них діється кривда, заступився, і відомстив за окривдженого, убивши єгиптянина.
25
Він же думав, що брати розуміють, що рукою його Бог дає їм визволення, та не зрозуміли вони.
26
А наступного дня, як сварились вони, він з'явився й хотів погодити їх, кажучи: Люди, ви браття, чого один одного кривдите?
27
А той, що ближнього кривдив, його відіпхнув та сказав: Хто наставив над нами тебе за старшого й суддю?
28
Чи хочеш убити й мене, як учора вбив ти єгиптянина?
29
І втік Мойсей через слово оце, і стався приходьком у землі мадіямській, де зродив двох синів.
30
А коли сорок років проминуло, то з'явивсь йому Ангол Господній у полум'ї куща огняного в пустині Сінайської гори.
31
А Мойсей, як побачив, дивувався з видіння.
А коли підійшов, щоб розглянути, був голос Господній до нього:
32
Я Бог отців твоїх, Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів!
І затрусився Мойсей, і не відваживсь поглянути
33
І промовив до нього Господь: Скинь взуття з своїх ніг, бо те місце, на якому стоїш, то святая земля!
34
Добре бачив Я утиск народу Свого, що в Єгипті, і стогін його Я почув, і зійшов, щоб їх визволити.
Тепер ось іди, Я пошлю до Єгипту тебе.
35
Цього Мойсея, що його відцурались вони, сказавши: Хто наставив тебе за старшого й суддю, цього Бог через Ангола, якому з'явився в кущі, послав за старшого й визвольника.
36
Він їх вивів, чуда й знамена вчинивши в землі єгипетській, і на Червоному морі, і сорок років у пустині.
37
Це той Мойсей, що прорік Ізраїлевим синам: Господь Бог вам підійме Пророка від ваших братів, як мене, Його слухайте!
38
Це той, що в пустині на зборах був з Анголом, який промовляв йому на Сінайській горі, та з отцями нашими, і що прийняв він живі слова, щоб їх нам передати;
39
що його не хотіли отці наші слухати, але відіпхнули, і звернулися серцем своїм до Єгипту,
40
промовивши до Аарона: Зроби нам богів, які йшли б перед нами, бо не знаємо, що сталося з тим Мойсеєм, який вивів нас із краю єгипетського
41
І зробили вони тими днями теля, і бовванові жертви приносили та веселилися з діл своїх рук.
42
Але Бог відвернувся від них, і попустив їх вклонятися силі небесній, як написано в книзі Пророків: Чи заколення й жертви Мені ви приносили сорок років у пустині, о доме Ізраїлів?
43
Ви ж носили намета Молохового, і зорю вашого бога Ромфана, зображення, що їх ви зробили, щоб вклонятися їм…
Через те запроваджу вас аж за Вавилон!
44
У наших отців на пустині була скинія свідоцтва, як Той ізвелів, Хто Мойсею казав, щоб зробив її за зразком, якого він бачив.
45
Її наші отці й узяли, і внесли з Ісусом у землю народів, яких вигнав Бог з-перед обличчя наших отців, аж до часу Давида.
46
Він у Бога знайшов благодать, і просив, щоб оселю знайти для Бога Якова.
47
І Соломон збудував Йому дім.
48
Але не в рукотворнім Всевишній живе, як говорить пророк:
49
Мені небо престол, а земля то підніжок ногам Моїм!
Який Мені дім ви збудуєте, говорить Господь, або місце яке для Мого відпочинку?
50
Хіба не рука Моя все це створила?…
51
О ви, твердошиї, люди серця й вух необрізаних!
Ви завжди противитесь Духові Святому, як ваші батьки, так і ви!
52
Котрого з пророків батьки ваші не переслідували?
Вони ж тих повбивали, хто звіщав прихід Праведного, Якому тепер ви сталися зрадниками та убійниками,
53
ви, що Закона одержали через зарядження Анголів, та не зберігали його!…
54
Як зачули ж оце, вони запалилися гнівом у серцях своїх, і скреготали зубами на нього
55
А Степан, повний Духа Святого, на небо споглянув, і побачив Божу славу й Ісуса, що по Божій правиці стояв,
56
і промовив: Ось я бачу відчинене небо, і Сина Людського, що по Божій правиці стоїть!…
57
Та вони гучним голосом стали кричати та вуха собі затуляти, та й кинулися однодушно на нього!…
58
І за місто вони його вивели, і зачали побивати камінням його.
А свідки плащі свої склали в ногах юнака, який звався Савлом.
59
І побивали камінням Степана, що молився й казав: Господи Ісусе, прийми духа мого!…
60
Упавши ж навколішки, скрикнув голосом гучним: Не залічи їм, о Господи, цього гріха!
І, промовивши це, він спочив