- 1
- Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.
- 2
- Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе!
- 3
- Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем?
- 4
- Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть!
- 5
- І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно.
- 6
- Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер…
- 7
- Всі потоки до моря пливуть, але море воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти!
- 8
- Повні труду всі речі, людина сказати всього не потрапить!
Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо…
- 9
- Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!…
- 10
- Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове!
Та воно вже було від віків, що були перед нами!
- 11
- Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому…
- 12
- Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.
- 13
- І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом.
Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею.
- 14
- Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!…
- 15
- Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш!
- 16
- Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були.
І бачило серце моє всяку мудрість і знання.
- 17
- І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, і збагнув я, що й це все то ловлення вітру!…
- 18
- Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!…
|