1
Мертві мухи псують та зашумовують оливу мироварника, так трохи глупоти псує мудрість та славу.
2
Серце мудрого тягне праворуч, а серце безумного ліворуч.
3
Коли нерозумний і прямою дорогою йде, йому серця бракує, і всім він говорить, що він нерозумний.
4
Коли гнів володаря стане на тебе, не лишай свого місця, бо лагідність доводить до прощення навіть великих провин.
5
Є зло, що я бачив під сонцем, мов помилка, що повстає від володаря:
6
на великих висотах глупота буває поставлена, а багаті сидять у низині!
7
Я бачив на конях рабів, князі ж пішки ходили, немов ті раби
8
Хто яму копає, той в неї впаде, а хто валить мура, того гадина вкусить.
9
Хто зносить каміння, пораниться ним;
хто дрова рубає, загрожений ними.
10
Як залізо ступіє, й хтось леза не вигострить, той мусить напружити свою силу, та мудрість зарадить йому!
11
Коли вкусить гадюка перед закляттям, тоді ворожбит не потрібний.
12
Слова з уст премудрого милість, а губи безумного нищать його:
13
початок слів його уст глупота, а кінець його уст зле шаленство.
14
Нерозумний говорить багато, та не знає людина, що буде;
а що буде по ньому, хто скаже йому?
15
Втомляє безумного праця його, бо не знає й дороги до міста.
16
Горе, краю, тобі, коли цар твій хлопчина, а владики твої спозаранку їдять!
17
Щасливий ти, краю, коли син шляхетних у тебе царем, а владики твої своєчасно їдять, як ті мужі, а не як п'яниці!
18
Від лінощів валиться стеля, а з опущення рук тече дах.
19
Гостину справляють для радощів, і вином веселиться життя, а за срібло все це можна мати.
20
Навіть у думці своїй не злослов на царя, і в спальні своїй не кляни багача, небесний бо птах віднесе твою мову, а крилатий розкаже про слово твоє