1
А голод став тяжкий у тім Краї.
2
І сталося, як вони скінчили їсти хліб, що привезли були з Єгипту, то сказав до них батько їх: Верніться, купіть нам трохи їжі!
3
І сказав йому Юда, говорячи: Рішуче освідчив нам той муж, кажучи: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами!
4
Як ти пошлеш брата нашого з нами, то ми зійдемо, і купимо тобі їжі.
5
А коли не пошлеш, не зійдемо, бо муж той сказав нам: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами.
6
І промовив Ізраїль: Нащо зло ви вчинили мені, що сказали тому мужеві, що ще маєте брата?
7
А вони відказали: Розпитуючи, випитував той муж про нас та про місце нашого народження, говорячи: Чи батько ваш іще живий?
Чи є в вас брат?
І ми розповіли йому відповідно до цих слів.
Чи могли ми знати, що скаже: Приведіть вашого брата?
8
І сказав Юда до Ізраїля, батька свого: Пошли ж цього юнака зо мною, і встаньмо, та й ходім, і будемо жити, і не повмираємо і ми, і ти, і наші діти.
9
Я поручуся за нього, з моєї руки будеш його ти жадати!
Коли я не приведу його до тебе, і не поставлю перед лицем твоїм, то буду винним перед тобою по всі дні!
10
А коли б ми були не відтягалися, то тепер уже б вернулися були два рази.
11
І сказав їм Ізраїль, їх батько: Коли так, то зробіть ви оце.
Візьміть із плодів цього Краю, і віднесіть дарунка мужеві тому: трохи бальзаму, і трохи меду, пахощів, і ладану, дактилів, і мигдалів.
12
А срібла візьміть удвоє в руку свою.
А срібло, повернене в отвір ваших мішків, верніть своєю рукою, може то помилка.
13
А брата вашого заберіть, і встаньте, ідіть до того мужа.
14
А Бог Всемогутній нехай дасть вам милосердя перед лицем того мужа, і нехай він відпустить вам другого вашого брата й Веніямина.
А я, певно стратив сина свого!…
15
І взяли ті люди того дарунка, і взяли вдвоє срібла в руку свою, і Веніямина, і встали, та й зійшли до Єгипту.
І стали вони перед лицем Йосиповим.
16
І побачив Йосип Веніямина з ними, і сказав до того, що був над його домом: Упровадь цих людей до дому, і нехай заріжуть худобину, і приготуй, бо зо мною будуть їсти ці люди опівдні.
17
І той чоловік зробив, як Йосип сказав був.
І впровадив той чоловік тих людей до Йосипового дому.
18
І полякалися ті люди, що були впроваджені до Йосипового дому.
І сказали вони: Через срібло, повернене напочатку в наших мішках, ми впроваджені, щоб причепитись до нас, і напасти на нас, і забрати за рабів нас та наші осли
19
І приступили вони до чоловіка, що над домом Йосиповим, та й говорили до нього при вході в дім.
20
І сказали вони: Послухай, о пане мій, ми зійшли були напочатку купити їжі.
21
І сталося, коли ми прийшли на нічліг, і відкрили мішки свої, а ось срібло кожного в отворі мішка його, наше срібло за вагою його!
І ми вертаємо його нашою рукою!
22
А на купівлю їжі ми знесли нашою рукою інше срібло.
Ми не знаємо, хто поклав був наше срібло до наших мішків
23
А той відказав: Мир вам!
Не бійтеся!
Бог ваш і Бог вашого батька дав вам скарб до ваших мішків.
Срібло ваше прийшло до мене.
І вивів до них Симеона.
24
І впровадив той чоловік тих людей до Йосипового дому, і дав води, а вони вмили ноги свої, і дав паші їхнім ослам.
25
І вони приготовили дарунки до приходу Йосипа опівдні, бо почули, що там вони їстимуть хліб.
26
І ввійшов Йосип до дому, а вони принесли йому до дому дарунка, що в їхній руці.
І вони поклонилися йому до землі.
27
А він запитав їх про мир і сказав: Чи гаразд вашому батькові старому, про якого ви розповідали?
Чи він ще живий?
28
А вони відказали: Гаразд рабові твоєму, батькові нашому.
Ще він живий.
І вони схилилися, і вклонилися до землі.
29
І звів він очі свої, та й побачив Веніямина, свого брата, сина матері своєї, і промовив: Чи то ваш наймолодший брат, що ви мені розповідали?
І сказав: Нехай Бог буде милостивий до тебе, мій сину!
30
І Йосип поспішив, бо порушилася його любов до брата його, і хотів він заплакати.
І ввійшов він до іншої кімнати, і заплакав там…
31
І вмив він лице своє, і вийшов, і стримався, та й сказав: Покладіть хліба!
32
І поклали йому окремо, а їм окремо, й єгиптянам, що їли з ним, окремо, бо єгиптяни не можуть їсти хліб з євреями, бо це огида для Єгипту.
33
І вони посідали перед ним, перворідний за перворідством своїм, а молодший за молодістю своєю.
І здивувалися ці люди один перед одним.
34
І він посилав дари страви від себе до них.
А дар Веніяминів був більший від дару всіх їх уп'ятеро.
І пили вони, і повпивалися з ним.