1
І наказав він тому, що над домом його, говорячи: Понаповнюй мішки цих людей їжею, скільки зможуть вони нести.
І поклади срібло кожного до отвору мішка його.
2
А чашу мою, чашу срібну, поклади до отвору мішка наймолодшого, та срібло за хліб його.
І зробив той за словом Йосиповим, яке він сказав був.
3
Розвиднилось рано вранці, і люди ці були відпущені, вони та їхні осли.
4
Вони вийшли з міста, ще не віддалилися, а Йосип сказав до того, що над домом його: Устань, побіжи за тими людьми, і дожени їх, та й скажи їм: Нащо ви заплатили злом за добро?
5
Хіба це не та чаша, що з неї п'є пан мій, і він, ворожачи, ворожить нею?
І зле ви зробили, що вчинили таке.
6
І той їх догнав, і сказав їм ті слова.
7
А вони відказали йому: Нащо пан мій говорить отакі то слова?
Далеке рабам твоїм, щоб зробити таку річ…
8
Таж срібло, що знайшли ми в отворах наших мішків, ми вернули тобі з Краю ханаанського.
А як би ми вкрали з дому пана твого срібло чи золото?
9
У кого із рабів твоїх вона, чаша, буде знайдена, то помре він, а також ми станемо рабами моєму панові.
10
А той відказав: Тож тепер, як ви сказали, так нехай буде воно!
У кого вона знайдена буде, той стане мені за раба, а ви будете чисті.
11
І поспішно поспускали вони кожен свого мішка на землю.
І порозв'язували кожен мішка свого.
12
І став він шукати.
Розпочав від найстаршого, а скінчив наймолодшим.
І знайдена чаша в мішку Веніяминовім!
13
І пороздирали вони свою одіж!…
І кожен нав'ючив осла свого, і вернулись до міста.
14
І ввійшли Юда й брати його до дому Йосипа, а він ще був там.
І попадали вони перед лицем його на землю.
15
І сказав до них Йосип: Що це за вчинок, що ви зробили?
Хіба ви не знали, що справді відгадає такий муж, як я?
16
А Юда промовив: Що ми скажемо панові моєму?
Що будемо говорити?
Чим виправдаємось?
Бог знайшов провину твоїх рабів!
Ось ми раби панові моєму, і ми, і той, що в руці його була знайдена чаша.
17
А Йосип відказав: Далеке мені, щоб зробити оце.
Чоловік, що в руці його була знайдена чаша, він буде мені за раба!
А ви йдіть із миром до вашого батька.
18
І приступив до нього Юда та й промовив: О мій пане, нехай скаже раб твій слово до ушей пана свого, і нехай не палає гнів твій на раба твого, бо ти такий, як фараон.
19
Пан мій запитав був рабів своїх, говорячи: Чи є в вас батько або брат?
20
І сказали ми до пана мого: Є в нас батько старий та мале дитя його старости, а брат його вмер.
І позостався він сам у своєї матері, а батько його любить.
21
А ти був сказав своїм рабам: Зведіть до мене його, і нехай я кину своїм оком на нього.
22
І сказали ми до пана мого: Не може той хлопець покинути батька свого.
А покине він батька свого, то помре той.
23
А ти сказав своїм рабам: Коли не зійде з вами наймолодший ваш брат, не побачите більше лиця мого.
24
І сталося, коли ми зійшли були до раба твого, до нашого батька, то ми розповіли йому слова мого пана.
25
А батько наш сказав: Верніться, купіть нам трохи їжі.
26
А ми відказали: Не можемо зійти.
27
І сказав до нас раб твій, наш батько: Ви знаєте, що двох була породила мені жінка моя.
28
Та пішов від мене один, і я сказав: справді, дійсно розшарпаний він…
І я не бачив його аж дотепер.
29
А заберете ви також цього від мене, і спіткає його нещастя, то зведете ви сивину мою цим злом до шеолу.
30
А тепер, коли я прийду до раба твого, мого батька, а юнака не буде з нами, а душа його зв'язана з душею тією,
31
То станеться, коли він побачить, що юнака нема, то помре.
І зведуть твої раби сивину раба твого, нашого батька, у смутку до шеолу
32
Бо раб твій поручився за юнака батькові своєму, кажучи: Коли я не приведу його до тебе, то згрішу перед батьком своїм на всі дні!
33
А тепер нехай же сяде твій раб замість того юнака за раба панові моєму.
А юнак нехай іде з своїми братами!…
34
Бо як я прийду до батька свого, а юнака зо мною нема?
Щоб не побачити мені того нещастя, що спіткає мого батька.