1
Життя моє стало бридке для моєї душі
Нехай нарікання своє я на себе пущу, нехай говорю я в гіркоті своєї душі!
2
Скажу Богові я: Не осуджуй мене!
Повідом же мене, чого став Ти зо мною на прю?
3
Чи це добре Тобі, що Ти гнобиш мене, що погорджуєш творивом рук Своїх, а раду безбожних освітлюєш?
4
Хіба маєш Ти очі тілесні?
Чи Ти бачиш так само, як бачить людина людину?
5
Хіба Твої дні як дні людські, чи літа Твої як дні мужа,
6
що шукаєш провини моєї й вивідуєш гріх мій,
7
хоч відаєш Ти, що я не беззаконник, та нема, хто б мене врятував від Твоєї руки?
8
Твої руки створили мене і вчинили мене, потім Ти обернувся і губиш мене
9
Пам'ятай, що мов глину мене обробив Ти, і в порох мене обертаєш.
10
Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир?
11
Ти шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
12
Життя й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
13
А оце заховав Ти у серці Своєму, я знаю, що є воно в Тебе:
14
якщо я грішу, Ти мене стережеш, та з провини моєї мене не очищуєш
15
Якщо я провинюся, то горе мені!
А якщо я невинний, не смію підняти свою голову, ситий стидом та напоєний горем своїм!…
16
А коли піднесеться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і знову предивно зо мною поводишся:
17
поновлюєш свідків Своїх проти мене, помножуєш гнів Свій на мене, військо за військом на мене Ти шлеш
18
І нащо з утроби Ти вивів мене?
Я був би помер, і жоднісіньке око мене не побачило б,
19
як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гробу
20
Отож, дні мої нечисленні, перестань же, й від мене вступись, і нехай не турбуюся я бодай трохи,
21
поки я не піду й не вернуся!
до краю темноти та смертної тіні,
22
до темного краю, як морок, до тьмяного краю, в якому порядків нема, і де світло, як темрява