1
І Йов далі вів мову свою та й казав:
2
Як живий Бог, відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогутній,
3
і як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ніздрях моїх,
4
неправди уста мої не говоритимуть, а язик мій не скаже омани!
5
Борони мене, Боже, признати вас за справедливих!
Доки я не помру, своєї невинности я не відкину від себе,
6
за свою справедливість тримаюся міцно, й її не пущу, моє серце не буде ганьбити ні одного з днів моїх,
7
нехай буде мій ворог немов той безбожник, а хто повстає проти мене як кривдник!
8
Яка ж бо надія лукавому, коли відірве, коли візьме Бог душу його?
9
Чи Бог вислухає його крик, коли прийде на нього нещастя?
10
Чи буде втішатися він Всемогутнім?
Буде кликати Бога за кожного часу?
11
Я вас буду навчати про Божую руку, що є у Всемогутнього я не сховаю,
12
таж самі ви це бачили всі, то чого ж нісенітниці плещете?
13
Така доля людини безбожної, це спадщина насильників, що отримають від Всемогутнього:
14
Як розмножаться діти його то хіба для меча, а нащадки його не наситяться хлібом!
15
Позосталих по нім моровиця сховає, і вдовиці його не заплачуть
16
Якщо накопичить він срібла, немов того пороху, і наготує одежі, як глини,
17
то він наготує, а праведний вдягне, а срібло невинний поділить
18
Він будує свій дім, як та міль, й як той сторож, що ставить собі куреня,
19
він лягає багатим, та більше не зробить того: свої очі відкриє й немає його
20
Страхіття досягнуть його, мов вода, вночі буря украде його,
21
східній вітер його понесе і минеться, і бурею схопить його з його місця
22
Оце все Він кине на нього, і не змилосердиться, і від руки Його мусить той спішно втікати!
23
Своїми долонями сплесне над ним, і свисне над ним з свого місця