1
По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.
2
І Йов заговорив та й сказав:
3
Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!
4
Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!…
5
Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!…
6
Оця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!…
7
Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!
8
Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!
9
Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,
10
бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!…
11
Чому я не згинув в утробі?
Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?
12
Чого прийняли ті коліна мене?
І нащо ті перса, які я був ссав?
13
Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок
14
з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,
15
або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!…
16
Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?
17
Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,
18
разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!…
19
Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого
20
І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,
21
що вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,
22
тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,
23
мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?…
24
Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,
25
бо страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені
26
Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!…