1
Ану клич, чи є хто, щоб тобі відповів?
І до кого з святих ти вдасися?
2
Бо гнів побиває безглуздого, а заздрощі смерть завдають нерозумному!
3
Я бачив безумного, як він розсівся, та зараз оселя його спорохнявіла
4
Від спасіння далекі сини його, вони без рятунку почавлені будуть у брамі!
5
Його жниво голодний поїсть, і з-між терну його забере, і спрагнені ось поковтають маєток його!
6
Бо нещастя виходить не з пороху, а горе росте не з землі,
7
бо людина народжується на страждання, як іскри, щоб угору летіти
8
А я б удавався до Бога, і на Бога б поклав свою справу,
9
Він чинить велике та недослідиме, предивне, якому немає числа,
10
бо Він дає дощ на поверхню землі, і на поля посилає Він воду,
11
щоб поставить низьких на високе, і зміцнити спасіння засмучених.
12
Він розвіює задуми хитрих, і не виконують плану їх руки,
13
Він мудрих лукавством їх ловить, і рада крутійська марною стає,
14
вдень знаходять вони темноту, а в полудень мацають, мов уночі!…
15
І Він від меча урятовує бідного, а з міцної руки бідаря,
16
і стається надія нужденному, і замкнула уста свої кривда!
17
Тож блаженна людина, яку Бог картає, і ти не цурайсь Всемогутнього кари:
18
Бо Він рану завдасть і перев'яже, Він ламає й вигоюють руки Його!
19
В шістьох лихах спасає тебе, а в сімох не діткне тебе зло:
20
Викупляє тебе Він від смерти за голоду, а в бою з рук меча.
21
Як бич язика запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як прийде вона.
22
З насилля та з голоду будеш сміятись, а земної звірини не бійся.
23
Бо з камінням на полі є в тебе умова, і звір польовий примирився з тобою.
24
І довідаєшся, що намет твій спокійний, і переглянеш домівку свою, і не знайдеш у ній недостатку.
25
І довідаєшся, що численне насіння твоє, а нащадки твої як трава на землі!
26
І в дозрілому віці до гробу ти зійдеш, як збіжжя доспіле ввіходить до клуні за часу свого!
27
Отож, дослідили ми це й воно так, послухай цього, й зрозумій собі все!