1
І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися завжди, і не занепадати духом,
2
говорячи: У місті якомусь суддя був один, що Бога не боявся, і людей не соромився.
3
У тому ж місті вдова перебувала, що до нього ходила й казала: Оборони мене від мого супротивника!
4
Але він довгий час не хотів.
А згодом сказав сам до себе: Хоч і Бога я не боюся, і людей не соромлюся,
5
але через те, що вдовиця оця докучає мені, то візьму в оборону її, щоб вона без кінця не ходила, і не докучала мені.
6
І промовив Господь: Чи чуєте, що говорить суддя цей неправедний?
7
А чи ж Бог в оборону не візьме обраних Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і бариться Він щодо них?
8
Кажу вам, що Він їм незабаром подасть оборону!
Та Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде віру?…
9
А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо мали інших, Він притчу оцю розповів.
10
Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один фарисей, а другий був митник.
11
Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник.
12
Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!
13
А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене грішного!…
14
Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той.
Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться.
15
До Нього ж приносили й немовлят, щоб до них доторкнувся, а учні, побачивши, їм докоряли.
16
А Ісус їх покликав та й каже: Пустіте дітей, щоб до Мене приходили, і не забороняйте їм, бо таких Царство Боже.
17
Поправді кажу вам: Хто Божого Царства не прийме, як дитя, той у нього не ввійде!
18
І запитався Його один із начальників, говорячи: Учителю Добрий, що робити мені, щоб вспадкувати вічне життя?
19
Ісус же йому відказав: Чого звеш Мене Добрим?
Ніхто не є Добрий, тільки Сам Бог!
20
Знаєш заповіді: Не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не свідкуй неправдиво, шануй свого батька та матір.
21
А він відказав: Усе це я виконав від юнацтва свого!
22
Як почув це Ісус, то промовив до нього: Одного тобі ще бракує: Розпродай усе, що ти маєш, і вбогим роздай, і матимеш скарб свій на небі.
Вертайся тоді, та й іди вслід за Мною!
23
А він, коли почув це, то засумував, бо був вельми багатий.
24
Як побачив Ісус, що той засумував, то промовив: Як тяжко багатим увійти в Царство Боже!
25
Бо верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Божеє Царство ввійти
26
Ті ж, що чули, спитали: Хто ж тоді може спастися?
27
А Він відповів: Неможливеє людям можливе для Бога!
28
І промовив Петро: От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом.
29
А Ісус відказав їм: Поправді кажу вам: Немає такого, щоб покинув свій дім, або дружину, чи братів, чи батьків, чи дітей ради Божого Царства,
30
і не одержав би значно більш цього часу, а в віці наступнім життя вічне.
31
І, взявши Дванадцятьох, промовив до них: Оце в Єрусалим ми йдемо, і все здійсниться, що писали Пророки про Людського Сина.
32
Бо Він виданий буде поганам, і буде осміяний, і покривджений, і опльований,
33
і, збичувавши, уб'ють Його, але третього дня Він воскресне!
34
Та з цього нічого вони не збагнули, і ця річ перед ними закрита була, і сказаного вони не розуміли.
35
І сталось, як Він наближався був до Єрихону, один невидющий сидів при дорозі й просив.
36
А коли він прочув, що проходить народ, то спитався: Що це таке?
37
А йому відказали, що проходить Ісус Назарянин.
38
І став він кричати й казати: Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!
39
А ті, що попереду йшли, сварились на нього, щоб він замовк, а він іще більше кричав: Сину Давидів, змилуйся надо мною!
40
І спинився Ісус, і привести його до Себе звелів.
А коли той наблизивсь до Нього, то Він запитався його:
41
Що ти хочеш, щоб зробив Я тобі?
А той відповів: Господи, нехай стану видющим!
42
Ісус же до нього сказав.
Стань видющий!
Твоя віра спасла тебе!
43
І зараз видющим той став, і пішов вслід за Ним, прославляючи Бога.
А всі люди, бачивши це, віддали хвалу Богові.