1
І сталось, що Він після того проходив містами та селами, проповідуючи та звіщаючи Добру Новину про Боже Царство.
Із ним Дванадцять були,
2
та дехто з жінок, що були вздоровлені від злих духів і хвороб: Марія, Магдалиною звана, що з неї сім демонів вийшло,
3
і Іванна, дружина Худзи, урядника Іродового, і Сусанна, і інших багато, що маєтком своїм їм служили.
4
І, як зібралось багато народу, і з міста до Нього поприходили, то Він промовляти став притчею.
5
Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє.
І, як сіяв, упало одне край дороги, і було повитоптуване, а птахи небесні його повидзьобували.
6
Друге ж упало на ґрунт кам'янистий, і, зійшовши, усохло, не мало бо вогкости.
7
А інше упало між терен, і вигнався терен, і його поглушив.
8
Інше ж упало на добрую землю, і, зійшовши, уродило стокротно.
Це сказавши, закликав: Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!
9
Запитали ж Його Його учні, говорячи: Що визначає ця притча?
10
А Він відказав: Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим у притчах, щоб дивились вони і не бачили, слухали і не розуміли.
11
Ось що означає ця притча: Зерно це Боже Слово.
12
А котрі край дороги, це ті, хто слухає, але потім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони.
13
А що на кам'янистому ґрунті, це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю;
та кореня не мають вони, вірують дочасно, і за час випробовування відпадають.
14
А що впало між терен, це ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені клопотами, та багатством, та життьовими розкошами, і плоду вони не дають.
15
А те, що на добрій землі, це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, і плід приносять вони в терпеливості.
16
А світла засвіченого ніхто не покриває посудиною, і не ставить під ліжко, але ставить його на свічник, щоб бачили світло, хто входить.
17
Немає нічого захованого, що не виявиться, ні таємного, що воно не пізнається, і не вийде наяв.
18
Тож пильнуйте, як слухаєте!
Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього і те, що, здається йому, ніби має.
19
До Нього ж прийшли були мати й брати Його, та через народ не могли доступитись до Нього.
20
І сповістили Йому: Твоя мати й брати Твої он стоять осторонь, і бажають побачити Тебе.
21
А Він відповів і промовив до них: Моя мати й брати Мої це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує!
22
І сталось, одного з тих днів увійшов Він до човна, а з Ним Його учні.
І сказав Він до них: Переплиньмо на другий бік озера.
І відчалили.
23
А коли вони плинули, Він заснув.
І знялася на озері буря велика, аж вода заливати їх стала, і були в небезпеці вони.
24
І вони підійшли, і розбудили Його та й сказали: Учителю, Учителю, гинемо!
Він же встав, наказав бурі й хвилям, і вони вщухнули, і тиша настала!
25
А до них Він сказав: Де ж ваша віра?
І дивувались вони, перестрашені, і говорили один до одного: Хто ж це такий, що вітрам і воді Він наказує, а вони Його слухають?
26
І вони припливли до землі Гадаринської, що навпроти Галілеї.
27
І, як на землю Він вийшов, перестрів Його один чоловік із міста, що довгі роки мав він демонів, не вдягався в одежу, і мешкав не в домі, а в гробах.
28
А коли він Ісуса побачив, то закричав, поваливсь перед Ним, і голосом гучним закликав: Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всевишнього?
Благаю Тебе, не муч мене!
29
Бо звелів Він нечистому духові вийти з людини.
Довгий час він хапав був його, і в'язали його ланцюгами й кайданами, і стерегли його, але він розривав ланцюги, і демон гнав по пустині його.
30
А Ісус запитався його: Як тобі на ім'я?
І той відказав: Леґіон, бо багато ввійшло в нього демонів.
31
І благали Його, щоб Він їм не звелів іти в безодню.
32
Пасся ж там на горі гурт великий свиней.
І просилися демони ті, щоб дозволив піти їм у них.
І дозволив Він їм.
33
А як демони вийшли з того чоловіка, то в свиней увійшли.
І череда кинулась із кручі до озера, і потопилась.
34
Пастухи ж, як побачили теє, що сталось, повтікали, та в місті й по селах звістили.
35
І вийшли побачити, що сталось.
І прийшли до Ісуса й знайшли, що той чоловік, що демони вийшли із нього, сидів при ногах Ісусових вдягнений та при умі, і полякались
36
Самовидці ж їм розповіли, як видужав той біснуватий.
37
І ввесь народ Гадаринського краю став благати Його, щоб пішов Він від них, великий бо страх обгорнув їх.
Він же до човна ввійшов і вернувся.
38
А той чоловік, що демони вийшли із нього, став благати Його, щоб бути при Ньому.
Та Він відпустив його, кажучи:
39
Вернися до дому свого, і розповіж, які речі великі вчинив тобі Бог!
І той пішов, і по цілому місту звістив, які речі великі для нього Ісус учинив!
40
А коли повернувся Ісус, то люди Його прийняли, бо всі чекали Його.
41
Аж ось прийшов муж, Яір на ім'я, що був старшим синагоги.
Він припав до Ісусових ніг, та й став благати Його завітати до дому його.
42
Бо він мав одиначку дочку, років десь із дванадцять, і вмирала вона.
А коли Він ішов, народ тиснув Його.
43
А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була, що ніхто вздоровити не міг її,
44
підійшовши ззаду, доторкнулась до краю одежі Його, і хвилі тієї спинилася їй кровотеча!
45
А Ісус запитав: Хто доторкнувся до Мене?
Коли ж відмовлялися всі, то Петро відказав: Учителю, народ коло Тебе он товпиться й тисне.
46
Ісус же промовив: Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене
47
А жінка, побачивши, що вона не втаїлась, трясучись, підійшла та й упала перед Ним, і призналася перед усіма людьми, чому доторкнулась до Нього, і як хвилі тієї одужала.
48
Він же промовив до неї: Дочко, твоя віра спасла тебе;
іди з миром собі!
49
Як Він ще промовляв, приходить ось від старшини синагоги один та й говорить: Дочка твоя вмерла, не турбуй же Вчителя!
50
Ісус же, почувши, йому відповів: Не лякайсь, тільки віруй, і буде спасена вона.
51
Прийшовши ж до дому, не пустив Він нікого з Собою ввійти, крім Петра, та Івана, та Якова, та батька дівчати, та матері.
52
А всі плакали та голосили за нею…
Він же промовив: Не плачте, не вмерла вона, але спить!
53
І насміхалися з Нього, бо знали, що вмерла вона.
54
А Він узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: Дівчатко, вставай!
55
І вернувся їй дух, і хвилі тієї вона ожила
І звелів дать їй їсти.
56
І здивувались батьки її.
А Він наказав їм нікому не розповідати, що сталось.