1
І сказав Він до них: Поправді кажу вам, що деякі з тут-о приявних не скуштують смерти, аж поки не бачитимуть Царства Божого, що прийшло воно в силі.
2
А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, та й веде їх осібно на гору високу самих.
І Він переобразивсь перед ними.
3
І стала одежа Його осяйна, дуже біла, як сніг, якої білильник не зміг би так вибілити на землі!
4
І з'явивсь їм Ілля та Мойсей, і розмовляли з Ісусом.
5
І озвався Петро та й сказав до Ісуса: Учителю, добре бути нам тут!
Поставмо ж собі три шатрі: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі
6
Бо не знав, що казати, бо були перелякані.
7
Та хмара ось їх заслонила, і голос почувся із хмари: Це Син Мій Улюблений, Його слухайтеся!
8
І зараз, звівши очі свої, вони вже нікого з собою не бачили, крім Самого Ісуса.
9
А коли з гори сходили, Він їм наказав, щоб нікому того не казали, що бачили, аж поки Син Людський із мертвих воскресне.
10
І вони заховали те слово в собі, сперечаючися, що то є: воскреснути з мертвих.
11
І вони запитали Його та сказали: Що це книжники кажуть, ніби треба Іллі перш прийти?
12
А Він відказав їм: Тож Ілля, коли прийде попереду, усе приготує.
Та як же про Людського Сина написано, що мусить багато Він витерпіти, і буде зневажений?
13
Але вам кажу, що й Ілля був прийшов, та зробили йому, що тільки хотіли, як про нього написано
14
А коли повернулись до учнів, коло них вони вгледіли безліч народу та книжників, що сперечалися з ними.
15
І негайно ввесь натовп, як побачив Його, сполохнувся із дива, і назустріч побіг, і став вітати Його.
16
І запитався Він їх: Про що сперечаєтесь з ними?
17
І Йому відповів один із натовпу: Учителю, привів я до Тебе ось сина свого, що духа німого він має.
18
А як він де схопить його, то об землю кидає ним, і він піну пускає й зубами скрегоче та сохне.
Я казав Твоїм учням, щоб прогнали його, та вони не змогли.
19
А Він їм у відповідь каже: О, роде невірний, доки буду Я з вами?
Доки вас Я терпітиму?
Приведіть до Мене його!
20
І до Нього того привели.
І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним.
А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися піною
21
І Він запитав його батька: Як давно йому сталося це?
Той сказав: Із дитинства.
22
І почасту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити.
Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!
23
Ісус же йому відказав: Щодо того твого коли можеш, то тому, хто вірує, все можливе!
24
Зараз батько хлоп'яти з слізьми закричав і сказав: Вірую, Господи, поможи недовірству моєму!
25
А Ісус, як побачив, що натовп збігається, то нечистому духові заказав, і сказав йому: Душе німий і глухий, тобі Я наказую: вийди з нього, і більше у нього не входь!
26
І, закричавши та міцно затрясши, той вийшов.
І він став, немов мертвий, аж багато-хто стали казати, що помер він…
27
А Ісус узяв за руку його та й підвів його, і той устав.
28
Коли ж Він до дому прийшов, то учні питали Його самотою: Чому ми не могли його вигнати?
29
А Він їм сказав: Цей рід не виходить інакше, як тільки від молитви та посту.
30
І вони вийшли звідти, і проходили по Галілеї.
А Він не хотів, щоб довідався хто.
31
Бо Він Своїх учнів навчав і казав їм: Людський Син буде виданий людям до рук, і вони Його вб'ють, але вбитий, воскресне Він третього дня!
32
Вони ж не зрозуміли цього слова, та боялись Його запитати.
33
І прибули вони в Капернаум.
А як був Він у домі, то їх запитав: Про що міркували в дорозі?
34
І мовчали вони, сперечалися бо проміж себе в дорозі, хто найбільший.
35
А як сів, то покликав Він Дванадцятьох, і промовив до них: Коли хто бути першим бажає, нехай буде найменшим із усіх і слуга всім!
36
І взяв Він дитину, і поставив її серед них.
І, обнявши її, Він промовив до них:
37
Коли хто в Ім'я Моє прийме одне з дітей таких, той приймає Мене.
Хто ж приймає Мене, не Мене він приймає, а Того, Хто послав Мене!
38
Обізвався до нього Іван: Учителю, ми бачили одного чоловіка, який з нами не ходить, що виганяє Ім'ям Твоїм демонів;
і ми заборонили йому, бо він із нами не ходить.
39
А Ісус відказав: Не забороняйте йому, бо немає такого, що Ім'ям Моїм чудо зробив би, і зміг би небаром лихословити Мене.
40
Хто бо не супроти нас, той за нас!
41
І коли хто напоїть вас кухлем води в Ім'я Моє ради того, що ви Христові, поправді кажу вам: той не згубить своєї нагороди!
42
Хто ж спокусить одного з малих цих, що вірять, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, та й кинути в море!
43
І коли рука твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноруким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгасимого,
44
де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.
45
І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноногим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, до огню невгасимого,
46
де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.
47
І коли твоє око тебе спокушає, вибери його: краще тобі однооким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огненної,
48
де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь!
49
Бо посолиться кожен огнем, і кожна жертва посолиться сіллю.
50
Сіль добра річ.
Коли ж сіль несолоною стане, чим поправити її?
Майте сіль у собі, майте й мир між собою!