1
Пісня навчальна Асафова.
Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст,
2
нехай я відкрию уста свої приказкою, нехай стародавні прислів'я я висловлю!
3
Що ми чули й пізнали, і що розповідали батьки наші нам,
4
того не сховаємо від їхніх синів, будемо розповідати про славу Господню аж до покоління останнього, і про силу Його та про чуда Його, які Він учинив!
5
Він поставив засвідчення в Якові, а Закона поклав ув ізраїлі, про які наказав був Він нашим батькам завідомити про них синів їхніх,
6
щоб знало про це покоління майбутнє, сини, що народжені будуть, устануть і будуть розповідати своїм дітям.
7
і положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегтимуть.
8
і не стануть вони, немов їхні батьки, поколінням непокірливим та бунтівничим, поколінням, що серця свого не поставило міцно, і що дух його Богу невірний.
9
Сини Єфрема, озброєні лучники, повернулися взад у день бою:
10
вони не берегли заповіту Божого, а ходити в Законі Його відреклися,
11
і забули вони Його чини та чуда Його, які їм показав.
12
Він чудо вчинив був для їхніх батьків ув єгипетськім краї, на полі Цоанськім:
13
Він море розсік, і їх перепровадив, а воду поставив, як вал;
14
і провадив їх хмарою вдень, а сяйвом огню цілу ніч;
15
на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безодні.
16
Він витягнув із скелі потоки, і води текли, немов ріки.
17
Та грішили вони проти Нього ще далі, і в пустині гнівили Всевишнього,
18
і Бога вони випробовували в своїм серці, для душ своїх їжі бажаючи.
19
і вони говорили насупроти Бога й казали: Чи Бог зможе в пустині трапезу зготовити?
20
Тож ударив у скелю і води линули, і полилися потоки!
Чи Він зможе також дати хліба?
Чи Він наготує м'ясива народові Своєму?
21
Тому то почув це Господь та й розгнівався, і огонь запалав проти Якова, і проти ізраїля теж знявся гнів,
22
бо не вірували вони в Бога, і на спасіння Його не надіялись.
23
А Він хмарам згори наказав, і відчинив двері неба,
24
і спустив, немов дощ, на них манну для їжі, і збіжжя небесне їм дав:
25
Хліб ангольський їла людина, Він послав їм поживи до ситости!
26
Крім цього, Він східнього вітра порушив на небі, і міццю Своєю привів полудневого вітра,
27
і дощем на них м'ясо пустив, немов порох, а птаство крилате, як морський пісок,
28
і спустив його серед табору його, коло наметів його.
29
і їли вони та й наситились дуже, Він їм їхнє бажання приніс!
30
Та ще не вдовольнили жадання свого, ще їхня їжа була в їхніх устах,
31
а гнів Божий піднявся на них, та й побив їхніх ситих, і вибранців ізраїлевих повалив
32
Проте ще й далі грішили вони та не вірили в чуда Його,
33
і Він докінчив у марноті їхні дні, а їхні літа у страху.
34
Як Він їх побивав, то бажали Його, і верталися, й Бога шукали,
35
і пригадували, що Бог їхня скеля, і Бог Всевишній то їхній Викупитель.
36
і своїми устами влещували Його, а своїм язиком лжу сплітали Йому,
37
бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були вони вірні в Його заповіті
38
Та він, Милосердний, гріх прощав і їх не губив, і часто відвертав Свій гнів, і не будив усю Свою лютість,
39
і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який переходить і не повертається!
40
Скільки вони прогнівляли Його на пустині, зневажали Його на степу!
41
і все знову та знов випробовували вони Бога, і зневажали Святого ізраїлевого,
42
вони не пам'ятали руки Його з дня, як Він вибавив їх із недолі,
43
як в Єгипті чинив Він знамена Свої, а на полі Цоанському чуда Свої,
44
і в кров обернув річки їхні та їхні потоки, щоб вони не пили
45
Він послав був на них рої мух, і їх жерли вони, і жаб і вони їх губили.
46
А врожай їхній віддав був Він гусені, а їхню працю сарані.
47
Виноград їхній Він градом побив, а приморозком їхні шовковиці.
48
і Він градові віддав їхній скот, а блискавкам череди їхні.
49
Він послав був на них Свій гнів запальний, і лютість, й обурення, й утиск, наслання злих анголів.
50
Він дорогу зрівняв був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав моровиці.
51
і побив Він усіх перворідних в Єгипті, первістків сили в наметах Хамових.
52
і повів Він, немов ту отару, народ Свій, і їх попровадив, як стадо, в пустині.
53
і провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накрило було ворогів їхніх.
54
і Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що правиця Його набула.
55
і народи Він повиганяв перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка про спадок, і в їхніх наметах племена ізраїлеві оселив.
56
Та й далі вони випробовували та гнівили Всевишнього Бога, і Його постанов не додержували,
57
і відступали та зраджували, немов їхні батьки відвернулись, як обманливий лук.
58
і жертівниками своїми гнівили Його, і дрочили Його своїми фіґурами.
59
Бог почув усе це і розгнівався, і сильно обридивсь ізраїлем,
60
і покинув оселю в Шіло, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
61
і віддав до неволі Він силу Свою, а величність Свою в руку ворога
62
і віддав для меча Свій народ, і розгнівався був на спадщину Свою:
63
його юнаків огонь пожирав, а дівчатам його не співали весільних пісень,
64
його священики від меча полягли, і не плакали вдови його.
65
Та небавом збудився Господь, немов зо сну, як той велет, що ніби вином був підкошений,
66
і вдарив Своїх ворогів по озадку, вічну ганьбу їм дав!
67
Та Він погордив намет Йосипів, і племена Єфремового не обрав,
68
а вибрав Собі плем'я Юдине, гору Сіон, що її полюбив!
69
і святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтував.
70
і вибрав Давида, Свого раба, і від кошар його взяв,
71
від кітних овечок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та ізраїля, спадок Свій,
72
і він пас їх у щирості серця свого, і провадив їх мудрістю рук своїх!