- Сміливість апостолів 1-6; їхнє життя -труди і страждання 7-12; але нагорода -вічна 13-18
- 1
- Ось чому, мавши це служіння, як помилувані, ми не втрачаємо відваги.
- 2
- Відкинувши ложну соромливість, ми не поводимося лукаво, ані не викривлюємо слово Боже, але, проповідуючи явно правду, поручаємо самих себе кожному людському сумлінню перед Богом.
- 3
- А коли наша Євангелія закрита, то вона закрита для тих, які гинуть;
- 4
- у яких бог цього віку осліпив розум, отих невіруючих, щоб їм не сяяло світло Євангелії слави Христа, який є образ Божий.
- 5
- Бо ми не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа;
самі ж ми - слуги ваші ради Ісуса.
- 6
- Бо Бог, який сказав: «Нехай із темряви світло засяє», - він освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа.
- 7
- А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас.
- 8
- Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені;
ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії;
- 9
- нас гонять, та ми не покинуті;
ми повалені, та не знищені.
- 10
- Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним.
- 11
- Нас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі.
- 12
- І так смерть діє в нас, а життя у вас.
- 13
- Та мавши той самий дух віри, про який написано: «Я вірував, тому й говорив», - то й ми віримо, тому й говоримо;
- 14
- бо знаємо, що той, хто воскресив Господа Ісуса, - воскресить і нас з Ісусом і поставить з вами.
- 15
- Бо все це ради вас, щоб розмножена благодать через багатьох збагатила подяку на славу Божу.
- 16
- Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день-у-день.
- 17
- Бо те, що одну мить триває, - наше легке горе - готує нам понад усяку міру вічну ваготу слави,
- 18
- нам, що дивимося не на видиме, а на невидиме.
Видиме бо - дочасне, а невидиме - вічне.
|