- Умови прощення 1-4; вороги з півночі 5-31
- 1
- «Коли хочеш повернутись, о Ізраїлю, - слово Господнє, - то повернись до мене.
І коли відкинеш твої гидоти з-перед мене, то не блукатимеш.
- 2
- А й божитимешся: Жив Господь!
У правді, правоті, справедливості тоді народи ним благословлятимуться і ним похваляться.»
- 3
- Так бо говорить Господь до мужів Юдеї та до Єрусалиму: «Розорюйте собі нові ниви і не стійте поміж будяками.
- 4
- Пообрізуйтеся заради Господа, усуньте необрізаність вашого серця, ви, мужі Юдеї та мешканці єрусалимські, щоб вогнем не вибухнув гнів мій і не горів, - і нікому б гасити його з-за ледарства вчинків ваших.
- 5
- Оповістіть у Юдеї й розголосіть у Єрусалимі;
скажіть: Сурміть сурмою по країні! Кричіть уголос, промовляйте: Збирайтесь, ходімо у міста-твердині!
- 6
- Поставте стяг у напрямі Сіону, втікайте, не спиняйтесь, бо я наведу з півночі лихо і велике нещастя.
- 7
- Виповзає лев з гущавини своєї, вирушає губитель народів, виходить із свого місця, щоб пусткою зробити край твій;
міста твої будуть зруйновані, без мешканців залишаться.
- 8
- Тому веретищем підпережіться;
плачте, лементуйте, не відвернувсь бо від нас палкий гнів Господній.
- 9
- І станеться в той день, - слово Господнє, - що у царя зомліє серце й у князів;
священики вжахнуться, і пророки стуманіють.
- 10
- І скажуть: Ой, Господи Боже!
Вельми завів єси люд цей і Єрусалим, казавши: Мир у вас буде! А меч, тим часом, аж до душі доходить!
- 11
- Тоді казатимуть цьому народові та Єрусалимові: Вітер палкий повіяв з узвиш у пустині в напрямі до дочки народу мого;
та не на те, щоб провівати й не для того, щоб прочищати.
- 12
- Занадто сильний вітер прийшов до мене.
Ось і я виречу суд над ними.
- 13
- Здіймається він, неначе хмара, а колісниці його, немов вихор;
коні його від орлів прудкіші. Горе нам! Ми бо пропащі.
- 14
- Змий злобу з твого серця, Єрусалиме, якщо хочеш урятуватись.
Докіль у тобі перебуватимуть думки твої зловісні?
- 15
- Бо з Дану голос вістить, з гори Ефраїм лихо голосить.
- 16
- Дайте народам про те знати, оповістіть у Єрусалимі.
З далекої землі приходять облягати, здіймають проти міст юдейських свій галас.
- 17
- Мов польові чати, вишиковуються вколо нього, бо збунтувався проти мене, - слово Господнє.
- 18
- Твої вчинки й твої діяння тобі це спричинили.
Ось твоя злоба! Така вона гірка, що доходить аж до серця твого.
- 19
- Ой моє нутро, моє нутро!
Умліваю я. Ой оболони мого серця! Серце ниє у мене. Ніяк не змовчу, бо звук сурми, душе моя, почула єси, військовий сполох.
- 20
- Нещастя за нещастям звістують, спустошено цілу країну.
Раптом зруйновано мої намети, умить - мої опони.
- 21
- Чи довго бачитиму стяги, звук сурми буду чути?
- 22
- Бо народ мій безглуздий;
вони мене не знають. Дурні з них діти, і розуму в них немає; розумні вони зло чинити, а діяти добро не вміють.»
- 23
- Глянув я на землю, і ось вона пуста й пустошня;
на небо - і не було на ньому світла.
- 24
- Глянув на гори, а вони тряслися, і всі горби хитались.
- 25
- Глянув, і ось ані людини, й небесні птахи геть порозлітались.
- 26
- Глянув, аж ось плодюче поле -пустиня, і всі його міста в руїнах -перед Господом, перед палким його гнівом.
- 27
- Так бо сказав Господь: «Пусткою пойметься уся країна, та я не вигублю дощенту.
- 28
- Тим то земля засумує, і потемніє вгорі небо;
бо я сказав так, я так призначив, а в тому я не поступлюся.»
- 29
- Від галасу комонних та лучників ціле місто втікає;
вони ховаються по нетрях, здираються на скелі. Усі міста покинуто, ані одного в них мешканця.
- 30
- І ти, пограбована, що діятимеш?
Вдягаєшся у кармазини, приоздоблюєшся у золоті окраси, побільшуєш очі красилом, - та марне оте прикрашання твоє! Погорджують тобою твої коханці, вони життя у тебе відібрати прагнуть.
- 31
- Я чую крик, немов би породіллі, немов би зойк тієї, що вперше народжує;
крик дочки Сіону, що стогне, що простягає руки: «Ой лишенько моє! Душа моя перед убивцями умліває!»
|