- Облога та завоювання Єрусалиму
- 1
- Втікайте геть, о діти Веніямина, з-посеред Єрусалиму, засурміте в Текоа!
У Беткеремі знак дайте! Бо лихо гряде з півночі й страшна погибель.
- 2
- Уродливу й витончену дочку Сіону я спустошу.
- 3
- До неї прийдуть пастухи з своїми чередами.
Навколо неї шатра напинають, кожен випасає своє займище.
- 4
- Готуйте війну проти неї!
Вставайте, й ходім опівдні! Горе нам! Бо день хилиться, бо тіні вечірні розтяглися.
- 5
- Вставайте, і вночі ходімо, порозвалюймо її палаци!
- 6
- Бо так говорить Господь сил: «Рубайте дерево її, насипайте вал проти Єрусалиму: це місто мусить зазнати кари;
воно сповнене насильства!
- 7
- Як з криниці ллється вода, так із нього ллється лукавство.
Лиш „Ґвалт! Руїна!" чути в ньому, передо мною постійно біль і рани.
- 8
- Прийми науку, о Єрусалиме, а то душа моя відвернеться від тебе, а то вчиню тебе пустинею, безлюдною землею.»
- 9
- Так каже Господь сил: «Обберуть зовсім, як виноградник, останок Ізраїля.
Пройди рукою ще раз, як збирач винограду, по винограднім вітті.
- 10
- До кого мені говорити, кого заклинати, щоб зважили?
Глухе бо в них вухо, вони чути не можуть. Слово Господнє - це їм на насміх, не до смаку воно їм.
- 11
- Тому я повен Господнього гніву і втомився його в собі тримати.
Вилий його на дітей на вулиці, на хлопців юрбу, бо займуть мужа з жінкою у полон, старого з повнолітнім.
- 12
- Попереходять їхні доми до інших, поля вкупі з виноградниками;
бо я простягну мою руку на мешканців краю, - слово Господнє!
- 13
- Бо від найменшого до найбільшого усі лиш дбають за наживу;
і від пророка до священика усі чинять оману.
- 14
- Рану народу мого лікують легковажно, кажучи: Мир!
Мир! - а миру немає.
- 15
- Стидались би своїх мерзенних учинків!
Та вони вже сорому не мають, не тямлять навіть, що то - стидатись. Тому й попадають між тими, що впадуть; коли навідаюсь до них, вони спіткнуться», - слово Господнє.
- 16
- Так говорить Господь: «Спиніться на дорогах і роздивіться, та розпитайтеся про стежки днедавні: де дорога добра, то й ступайте нею, і знайдете спокій душам вашим.
Вони ж сказали: Ми не підемо нею.
- 17
- І я поставив вартових над вами.
Вважайте на звук трубний! Вони ж мовляли: Не будемо зважати!
- 18
- Тож слухайте, народи, і знай, громадо, що з ними буде.
- 19
- Слухай, о земле!
Оце наведу на народ отой лихо, виплід їхніх мислей; бо вони на слова мої не зважали і закон мій відштовхнули.
- 20
- Навіщо мені ладан із Шеви і пахуча трость із країв далеких?
Ваші всепалення не люблю я, і ваші жертви мені не довподоби.»
- 21
- Тому Господь так каже: «Оце покладу спотики перед отим народом, об які батьки й сини спотикнуться разом, сусід і його приятель погинуть.»
- 22
- Так говорить Господь: «Ось іде народ з північної країни, великий люд здіймається з найдальших закутин світу.
- 23
- В руках їхніх лук зо списом;
вони жорстокі, не мають милосердя. Голос їхній реве, як море; вони верхи на конях. Готові як один до бою проти тебе, дочко Сіону.»
- 24
- Почули ми про нього вістку, помліли у нас руки;
туга нас огорнула, біль, як у породіллі.
- 25
- У поле не виходьте і по дорозі не ходіте, бо там ворожий меч і жах навколо.
- 26
- Дочко мого народу, підпережись вереттям і в попелі качайся!
Справляй жалобу, мов по синові одинакові, лементуй прегірко, бо раптом надійде на нас погубник.
- 27
- Я баштою й твердинею зробив тебе в моїм народі, щоб ти розпізнавав і випробовував їхню дорогу.
- 28
- Всі вони бунтарі запеклі, наклеп розносять.
Вони: мідь і залізо - всі зіпсовані.
- 29
- Міх дме сильно, щоб оливо вогнем пожерти.
Ливар витоплює надармо: жужлі не відділились.
- 30
- Негодящим сріблом їх звати будуть, Господь бо їх відкинув.
|