- Язик - спричинник гріхів 1-12; справжня мудрість 13-18
- 1
- Нехай, мої брати, між вами не буде багато тих, які хочуть учителями стати, знаючи, що більший засуд приймемо,
- 2
- бо всі ми прогрішуємося чимало.
Коли хтось не завинить словом, той муж досконалий, що може загнуздати й усе тіло.
- 3
- Коли вкладаємо гнуздечки коням у рот, "щоб вони нам корилися, ми керуємо всім їхнім тілом.
- 4
- А ось кораблі: хоч і які вони величезні та ще й до того гнані сильними вітрами, а кермуються ж маленьким стерном за волею стерника.
- 5
- Так само і язик: член маленький, а хвалиться великим!
Глядіть, який вогонь малий, а запалює величезний ліс!
- 6
- І язик - вогонь, світ неправди!
Язик, вміщений серед наших членів, бруднить усе тіло й запалює круг нашого існування, запалений і сам вогнем пекельним.
- 7
- Усякі роди диких звірів та птахів, гадів та морських потвор були приборкані й приборкуються людським хистом.
- 8
- Язика ж ніхто з людей не може вгамувати: він - зло, що спокою не знає, наповнений смертельною отрутою.
- 9
- Ним ми благословляємо Господа й Отця і ним кленемо людей, що створені на подобу Божу.
- 10
- З тих самих уст виходить благословення і прокляття.
Не слід, брати мої, щоб це так було.
- 11
- Хіба криниця з одного джерела б'є солодким і гірким?
- 12
- Хіба смоківниця, брати мої, може родити маслини, або виноград смокви?
Ані солонець води солодкої не може дати.
- 13
- Хто мудрий і досвідчений між вами?
Нехай покаже гарною поведінкою свої діла в розумній лагідності.
- 14
- Коли ж.
у вашім серці гірка заздрість та свари, то не хваліться і не говоріть неправди проти правди.
- 15
- Це не та мудрість, що сходить згори, а земна, тваринна, диявольська;
- 16
- бо де заздрість та чвари, там безлад і все, що тільки є лихого.
- 17
- А мудрість, що походить згори, найперше чиста, потім мирна, поблажлива, примирлива, милосердя та добрих плодів повна, безстороння, нелицемірна.
- 18
- Плід праведности сіється в мирі тим, хто мир чинить.
|