- Марність людських змагань, багатств, утіх та приємностей 1-23; усе добро від Бога 24- 26
- 1
- Я мовив сам до себе: Нум випробую тебе радощами: заживай добра!
Але й це марнота.
- 2
- Про сміх я сказав: Він безумний!
- а про радість: Яка з неї користь?
- 3
- Я намагавсь у моїм серці звеселяти вином моє тіло, тоді, як ум мій проводив усім розумно, а й віддаватись дурощам, аж докіль не побачу, в чому полягає щастя синів людських, які трудяться під небом за час короткого віку їхнього.
- 4
- Я взявся був до великої праці: набудував собі будинків, насадив собі виноградників,
- 5
- розвів собі сади й городи і насадив у них усякого дерева плодового.
- 6
- Я накопав собі ставів на воду, щоб буйний гай з них поливати.
- 7
- Придбав собі рабів і рабинь;
була у мене й доморосла челядь; посілостей також, товару та овець була велика сила в мене, більш, ніж у всіх, що були передо мною в Єрусалимі.
- 8
- Та й золота я нагромадив собі й срібла, і скарби царів та областей.
Завів собі співаків і співачок, і втіху синів людських, жінок усякого роду.
- 9
- Отак я став великим і перевищив усіх, що були передо мною у Єрусалимі;
та й мудрість моя теж зосталась при мені.
- 10
- Чого б не забажали мої очі, я не боронив їм, не позбавляв серця мого ніякої радости.
Бо серце моє веселилось усяким моїм трудом, і це був мій пай з усього мого труду.
- 11
- Тоді я глянув на всі діла, що руки мої вчинили, і на той труд, що ним я трудився;
і ось: геть усе - марнота й гонитва за вітром, і ніякої з того хористи під сонцем.
- 12
- Заповзявсь я придивлятись, що воно таке мудрість, глупота й нерозум.
Бо що буде чинити той, хто по цареві прийде? Те саме, що вже робилось.
- 13
- І я побачив, що мудрість перевищує глупоту, як світло перевищує темінь.
- 14
- «Очі мудрого на голові у нього, а дурний ходить у темноті.» Та я й те зауважив, що одна доля їм усім судилась.
- 15
- І я подумав у моєму серці: якщо доля дурного випаде й мені, навіщо тоді мені моя більша мудрість?
І от я мовив сам до себе: І це також марнота,
- 16
- бо ні про мудрого, ні про дурного нема згадки повіки, а вже в найближчій будучині все буде забуте.
І як мудрий, так само й дурний умирає!
- 17
- І так я зненавидів життя, бо поганим здалось мені те, що діється під сонцем: бо все лиш марнота й гонитва за вітром.
- 18
- І зненавидів я ввесь мій труд, яким, було, трудився під сонцем, тому що залишу його іншому, що буде по мені.
- 19
- А хто знає, чи він буде мудрий, а чи дурний?
Однак орудуватиме всім моїм трудом, що ним трудивсь я та мудрував під сонцем. І це теж - марнота.
- 20
- Ось чому зневірилось моє серце в усім моїм труді, що ним трудивсь я під сонцем.
- 21
- Буває бо чоловік, який трудився розумно, вміло та з хистом, однак, лишає свою частку чоловікові, що не трудився над нею, -це теж марнота й велике зло.
- 22
- Бо що буде людині за всю його працю та журбу серця, яких завдає собі під сонцем?
- 23
- Усі бо його дні лише біль, мука - його клопіт: навіть уночі не спочиває його серце;
і це теж марнота.
- 24
- Нема нічого ліпшого для чоловіка, як їсти, пити та зазнавати собі добра з своєї праці.
Я спостеріг також, що це з руки Божої приходить.
- 25
- Бо хто може їсти й пити без нього?
- 26
- Бо, хто йому довподоби, тому дає він мудрість, знання й радість;
грішникові ж накидає заняття збирати та нагромаджувати, щоб лишити тому, хто довподоби Богу. Та й це марнота й гонитва за вітром.
|