- Батьки побиваються за сином Товією 1-7; Товія покидає Екбатану 8-14
- 1
- Тим часом старий Товит день-у-день рахував, скільки то днів треба туди й назад на дорогу;
і як ті дні минули, а його син не з'явився,
- 2
- він мовив: «Чи не затримано його там?
Чи не помер Гаваел, і нікому ті гроші йому дати?»
- 3
- І він засумував.
- 4
- А його жінка Анна йому говорила: «Загинула моя дитина;
його нема вже більше між живими!»
- 5
- І заходилась вона плакати-ридати за своїм сином, кажучи: «Горе мені, моя дитино!
Пустила я тебе в дорогу, тебе, світло очей моїх!»
- 6
- Товит же говорив їй: «Мовчи, не побивайся, сестро!
Він живий-здоровий. Мабуть, якась пригода їх там спіткала. Чоловік, що з ним пустився в дорогу, людина певна: один із наших братів. Не сумуй за ним, сестро! Він прибуде скоро.»
- 7
- А вона до нього: «Лиши мене в спокої!
Годі мене дурити! Загинула моя дитина!» І кидалась надвір, день-у-день виходила, не ївши, і виглядала на дорогу, якою був пішов її син. Не йняла віри більше нікому. По заході ж сонця входила вона до хати, і всю ніч тільки плакала, - не могла спати.
- 8
- Коли ж: минуло 14 день, протягом яких Рагуел поклявся справляти весілля своїй дочці, Товія увійшов до нього й сказав: «Відпусти мене, бо гадаю, батько мій і мати не вірять більше, що мене знов побачать.
Прошу ж: тебе, батьку, пусти мене, піду до батька. Я тобі оповів уже, яким я його лишив удома.»
- 9
- А Рагуел до Товії: «Зостаньсь, дитино, зостаньсь у мене!
Я пошлю людей до Товита, твого батька, і вони звістять йому про тебе.» А той каже йому: «Прошу тебе, відпусти мене звідси до мого батька.»
- 10
- Встав Рагуел і дав Товії Сару, його жінку, та половину всього свого майна - слуг і слугинь, волів і овець, ослів і верблюдів, одежу, гроші й посуд -
- 11
- та й відпустив їх у мирі;
а й попрощавсь він з ним, кажучи до нього: «Бувай здоров, сину! Щасливої дороги! Нехай Владика неба дасть вам, тобі й твоїй жінці, щасливої дороги! Якби то я побачив ваших діточок ще заки помру.»
- 12
- До Сари ж, дочки своєї: «Іди до твого тестя, відтепер бо вони твої батьки, так само, як і ті, що тебе породили.
Іди, дочко, у мирі! Якби ж то я міг чути про тебе лише добрі вісті, поки віку мого!» І, попрощавшись, відпустив їх.
- 13
- Една теж промовила до Товії: «Сину мій, братіку коханий!
Нехай Господь зволить відвести назад тебе додому. Якби то я побачила твоїх дітей від Сари, моєї дочки, ще за життя мого! Я поручаю перед Господом мою дочку тобі під опіку. Не засмучуй її за ввесь час твого життя! Іди, дитино, в мирі! Відтепер я - твоя мати, а Сара - твоя сестра. Якби то нам усім щасливо наш вік прожити.» І, поцілувавши їх обох, відпустила їх у мирі.
- 14
- Отак пустився Товія в дорогу від Рагуела, здоровий та веселий, і благословив Господа неба й землі, Царя всесвіту, за те, що дав йому щасливу подорож.
І промовив до нього: «Коби то дано мені було щастя шанувати їх по всі дні їхнього життя!»
|