- Єгипетська темрява
- 1
- Справді великі суди твої і незглибимі!
Тому то свавільні душі й заблукали.
- 2
- Гадавши беззаконні, що можуть люд святий гнобити,
темряви в'язні, скуті довгою ніччю, замкнені в хатах, лежали вони далеко від вічного Провидіння;
- 3
- міркувавши бо, що можуть із своїми прихованими гріхами затаїтись
під темним серпанком забуття, вони, сполохані страшними появами, розбіглись.
- 4
- Бо закуток, де вони причаїлись, їх не охороняв від страху.
Жахливий шум лунав круг них, і привиди сумнолиці та тужливі їм з'являлись.
- 5
- Ніяка сила вогню не могла світити,
ні ясне сяйво зір не могло тієї страшної ночі роз'яснити.
- 6
- З'являлось їм тільки страховидне вогнище, яке само займалось;
для них же, наляканих, коли те видиво вже зникло з очей, - те, на що дивились, здавалось ще гіршим.
- 7
- Чаклунського вміння дитячі облуди провалились,
і порожні хвастощі мудрістю побила ганьба.
- 8
- Бо ті, що обіцяли від хворої душі страхи й неспокої відігнати,
самі захворіли на сміховинну боязливість.
- 9
- Бо хоч і ніщо страшне їх не лякало,
та наполохані човганням тварюк і гадюк сичанням, гинули з переляку, не наважувалися й дивитись у повітря, якого ніяким робом не можна уникнути.
- 10
- Лукавство - боязливе, воно засуджене власним свідоцтвом,
воно під натиском- сумління завжди збільшує лихо.
- 11
- Бо страх це ніщо інше,
як занехаяння допомоги, що її розум постачає.
- 12
- А як менше внутрішнє сподівання,
то більшим уважається незнання причини, яка наводить муку.
- 13
- Тих же, - що в ту ніч, справді безсильну,
яка вийшла з глибини немічного аду, заснули тим самим сном, -
- 14
- мучили страшні привиди,
знесилював душі занепад, раптовий бо й нежданний страх огортав їх.
- 15
- Так кожний, хто б він не був, там падав
і сидів замкнений у в'язниці без засувів.
- 16
- Чи то був хлібороб, чи то чабан,
чи робітник, що працював собі окремо, - заскочений, корився неминучій нужді: всіх бо зв'язали одні й ті самі пута темряви.
- 17
- І чи то вітер, що свище,
чи приємний спів пташок у густих гілляках, чи шум води, що рвучко тече, чи різкий гуркіт скель, що падають уділ,
- 18
- чи тварин невидимий біг скоком,
чи звірів прелютих потужне ревіння, чи відгомін, що відбивається в гірських проваллях, - усе це лякало їх, і вони охлявали знемогою.
- 19
- Увесь бо світ яснів блискучим світлом
і клопотавсь без перешкоди справами своїми.
- 20
- Тільки глупа ніч над ними повисла,
образ пітьми, що мала прийти на них. Та вони самі були для себе тяжчі від пітьми.
|